Объяснение:
Чумацький промисел в Україні відомий з XV ст., а його розквіт припадає на XVIII — поч. XIX ст. Чумаки торгували переважно рибою та сіллю, яку привозили на волах з Дону і з берегів Чорного й Азовського морів.
Довгий шлях, невлаштованість побуту, небезпека ворожих нападів, хвороби і смерть на чужині — основні мотиви чумацьких пісень. В них показані й причини, які змушували селян вдаватись до чумакування:
Ой тим же я чумакую, Що так мені лучче жити: На панщину не ходити, Подушного не платити…
Злидні,— «ані солі одробинки, ані хліба окрошинки» гнали з дому, змушували шукати долі — «хвортуни» в далекому краю:
Ой хвортуно, ти, небого, Послужи мені немного,—
служила ж у хазяйстві, та й служила у бурлацтві, ще й послужи у чумацтві.
Але нерідко надії не справджувались і повертався чумак з Дону додому тільки з батіжком у руках, «за плечима торбина, ще й латана свитина — дочумакувався!» Серед лихих пригод — хвороб, каліцтва — пісні з осудом називають і пияцтво, яке призводило до гіркого фіналу: "не знать за що пропив вози, пропив ярма ще й занози, а сам ходиш по дорозі, проливавши гіркі сльози ". Чумацьким промислом займалися й козаки. Відомо, що запорожці супроводжували чумацькі валки, захищаючи їх від нападів татар, залишали чумаків у своїх поселеннях на зимівлю. Деякі мотиви чумацьких пісень перегукуються з козацькими; окремі образи, порівняння, метафори повторюються в козацьких, чумацьких, а далі й солдатських піснях:
Та по дорогах річки течуть, Понад шляхом маки цвітуть.
То ж не маки — то чумаки
Везуть рибу — все судаки.
Образне порівняння героїв пісні з розсипами червоних маків понад шляхом більше відповідає реаліям козацького побуту, — козаки носили шапки з червоним верхом; у козацьких піснях не раз бачимо цей образ, звідти він перейшов і до інших циклів. Чумацькі валки звичайно споряджалися напровесні; можливо, саме цим пояснюються аналогії або й тотожність заспівів веснянок і чумацьких пісень. Порівняймо: У веснянці:
А вже весна, а вже красна, Із стріх вода крапле.
Молодому козакові
Мандрівочка пахне.
В чумацькій пісні:
Весна красна наступає, Із стріх вода капле.
Молодому чумакові
Шлях-дорога пахне.
До далекої подорожі готувались заздалегідь, про що з епічною послідовністю й детальним поясненням розповідається в чумацьких піснях, в яких наче вчуваються повільні ритми ходи чумацької валки:
Задумали чумаки в дорогу, Покупили собі нові вози, Поробили ярма кленові, Поробили занози дубові, Покупили воли половії, Покупили да й попаровали, Понаровали да й повиїжджали…
Чумацькі пісні надихали поетів, композиторів, художників. Вірші Т. Шевченка «Ой не п'ються пива-меди». «Неначе степом чумаки», «У неділю не гуляла» навіяні образами чумацьких пісень. Їхній вплив відчувається в оповіданні М. Вовчка «Чумак», у народнопісенній опері С. Руданського «Чумак — український дивоспів», у п'єсі І. Карпенка-Карого «Чумак».
Центральною фігурою чумацьких пісень є чумак-нетяга, на плечі якого лягли злигодні та небезпеки. Це образ відважної й волелюбної людини, яка добре володіє зброєю і здатна не розгубитися в скрутну хвилину, відбити напад ворога
Жанр реалістична соціально-побутова гумористично-сатирична повість-хроніка (жанрова специфіка повісті полягає в тому, що зображення повсякденного життя родини Кайдашів розгортається в найрізноманітніших побутових виявах, які часто окреслюються в гумористичному плані. Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з рис характеру українців, елементом національної психіки, багатої, за його ж спостереженням, «на жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний»).
Тема зображення реалістичних і трагічних за своєю суттю картин життя та психології українських селян у перші десятиріччя після реформи 1861 р.
Ідея критика окремих вад тогочасного панівного суспільного ладу, які спотворювали людські почуття і взаємини, інтереси і прагнення; засудження егоїзму, жорстокості і дріб’язковості в стосунках з людьми, висловлення суму за людину, її самоприниження і моральний занепад; мотив національної самокритики, що переходить у мотив сорому й уболівання за український світ.
Художній напрям реалізм.
Герої Родина Кайдашів: Омелько, його дружина Маруся, їхні сини Карпо і Лаврін, їхні невістки Мотря і Мелашка; родини Балашів, Довбишів; баба Палажка.
Композиція: повість складається з дев’яти розділів.