Софійка навчається у 7 класі, часто читає й перечитує відому казку про Русалоньку, яка вірно любила принца, врятувала йому життя, але так і не змогла стати для нього єдиною коханою. Дівчинка вимріяла для себе такий образ і бачила в особі однокласника Вадима Кулаківського прекрасного принца. Мама Софійки готується до весілля тітки Сніжани, вони самі вирішили пошити їй весільне плаття. Софійка тим часом гуляє з молодшим братиком Ростиком. Сімя Софійки нещодавно переїхала до нової квартири, а Софійка почала ходити до нової школи, де і закохаласяв однокласника Вадима Куликівського.
Одного разу прислівник розачарувався у собі.
- Я такий нудний, бо ж незмінний. Іменники , дієслова, прикметники - всі за чимось змінюються.
І вирішив він піти з країни Мови.
Одного дня прокинулися мешканці Мови, а прислівника вже й слід прохолов. Спробували говорити питати одне одного. Щось негарно виходить. Сказати куди піти не можуть (наліво, вгору, тут,там), почуття висловити важко (спересердя, ненароком, лагідно). Вирішили всі разом шукати.
Знайшли у полі самотнього та сумного, втішили та попрохали вибачення, що були неуважними. І до сих пір живуть разом щасливо.
тут трохи більше. Можна скоротити.
«Що робить людину великою?»
Ми живемо в суспільстві, яке постійно розвивається. Усе навколо нас змінюється, удосконалюється. Ми, сучасні підлітки, теж хочемо знайти своє місце в цьому бурхливому потоці, маємо мрії, сподівання, життєві цілі. Кожен із нас хоче бути успішним, але для цього, думаю, треба докласти великих зусиль. Тому я вважаю, що великою людину робить її позитивна, благородна життєва ціль і прагнення будь-що-будь досягти її.
Я вважаю, що той, хто хоче досягти чогось в житті, повинен мати активну життєву позицію. По-перше, треба зрозуміти, чого ти хочеш, поставити перед собою цілі, а, по-друге, розвиваючись, долаючи на своєму шляху чималі перешкоди, прямувати до своєї мети. Але хто сказав, що життя — то весела забавка? Звісно, ні. Тому кожного дня ми стикаємося з новими проблемами, долаємо їх, продовжуючи йти далі. Ставимо нові цілі и йдемо до їх виконання. І так завжди, бо життя — це постійний рух.
Якщо ж людині байдуже, що буде завтра, якщо вона пасивно пливе по хвилях долі, не «горить», а «тліє», то така особистість зазвичай губиться серед інших. Такі люди не знають, чого хочуть, не можуть чітко сформулювати, заради чого живуть. Навряд чи вони зможуть відчути всю повноту життя, пізнати радість перемоги.
На мою думку, тільки того, хто постійно розвивається і працює, досягає вершин у житті, можна назвати справді великим. Таких особистостей цінують і поважають в суспільстві. Наприклад, Олександра Кононова, українська трикратна параолімпійська чемпіонка з біатлону та лижних гонок, — це справді варта поваги велика людина. Ця жінка має серйозні вади здоров'я, але досягла неймовірних висот. Вона, переборюючи себе, сумлінно тренувалася й довела, що є однією з найкращих спортсменок світу.
Усі ми знаємо, що українська письменниця Леся Українка долала неймовірні труднощі у «тридцятирічній війні» із своєю хворобою. Захворівши в дитинстві на туберкульоз кісток, дівчина не втратила життєвого оптимізму: досконало вивчила декілька іноземних мов, самотужки отримала блискучу освіту, малювала, була музично обдарованою. А головне — писала прекрасні поезії, драми, прозу. У цьому був сенс життя цієї видатної жінки — дарувати творчість людям.
На моєму шляху трапляються негаразди, і я намагаюся їх долати, не втрачати надії, не опускати руки на шляху до життєвих вершин. Надзвичайно важливою для мене є підтримка друзів, батьків. Це моя опора, бо бувають випадки, коли вже ніхто в тебе не вірить, а рідні до підтримають, додадуть упевненості у власних силах.
Таким чином, можу сказати, що треба жити повним життям, використовуючи всі можливості, що дала нам природа, докладати зусиль для здійснення своїх мрій. Саме це робить людину великою!