Відповідь:Дракон із твору Ю. Винничука досить незвичайний. Вісім років він жив і виховувався сам, бо всі його родичі давно зникли. Яйце, з якого він вилупився, багато років пролежало у печері. Це не хижак, не страшна істота, а щиросердна міфічна тварина, які ніколи нікому не завдавала кривди. А ще дракон знав грамоту: вмів читати та й навіть писав вірші.
Але не в очах кожного дракон має такі позитивні риси. Так, князь його характерезує зовсім інакше: «Жоден володар ніколи не змириться з тим, щоб на його землях жило якесь чудовисько. І дарма — чинить воно руйнації чи так от, як ти, книги почитує, — мусить бути убите».
Проте пан Гудбрант таки наголошує на тому, що дракон зовсім не звичайний: «Але до того веду, що цей дракон якийсь дуже дивний. Ні на кого не нападає, нікого не вбиває. А найбільше, що мене здивувало, — вигляд його печери». А печера здивувала тому, що у інших драконів завжди перед входом лежить чимало кісток, що говорить про їхню хижацьку суть. Це й же житель Гличини не може похвалитися своєю здобиччю.
Дракон Грицько, не зважаючи на свою натуру, протистоїть природі. У той час, як люди всіляко показують своє справжнє обличчя. Більшість із них – ненажерливі, брехливі та жорстокі. Грицько ж виступає їхнім антиподом, контрастує з ними свої милосердям, щирістю та добротою.
У творі ми зустрічаємо насичену кольорами та звуками картину. Пам’ятаємо, що вона має символічне значення. Таке ж навантаження несе і образ вітру.(«Що не кажіть, а він живий, той вітер. Він летить іздалеку, понад тихими селами, і забирає по дорозі, всичує в себе і тишу села, і клекіт міста, шемрання темного лісу, дзюрчання вод і дзвін стиглого колоса. Він несе в собі гомін землі, від тихого бриніння мушки до гуркоту грому, від скритого зітхання серця до крику смертельної розпуки»). Образ вітру є символічним, адже вітер – всемогутня сила, справжній володар, непідвладний часові. Він здатен бути скрізь, ставати свідком людського щастя та горя, перемоги та поразки. Вітер може підняти бурю на морі, примусити людину змінити свої плани.
Символічний образ вітру ніби продовжує образ космічного польоту. І в цьому космічному вихорі десь загубилися і долі, і кохання двох невмираючих сердець – Остапа і Соломії. Такий романтичний, піднесений образ природи підсумовує розповідь про трагічне кохання. Він своєрідним чином пов’язує різних людей, континенти, різні часи в одне ціле. Так у творі вимальовується і образ часу та вічності. У народній творчості вітер – символ волі. Тому автор використовує для тог, Щоб підкреслити, що Остап на все життя зберіг любов до волі. Остап живе «серед розлогих просторів», «в царстві вітру, який «несе в собі весь гомін землі... від скритого зітхання серця до крику смертельної розлуки. Треба тільки уміти слухати»).
Твір за поезією В. Симоненка «Ти знаєш, що ти людина?» Твір розміщено в твори з української літератури від Tvir в Пятница 3 декабря Мабуть, немає людини, яка б не замислювалася над питаннями: чи так вона живе? Чи гідна називатися людиною? Що залишить після себе нащадкам? Замислююся над цим і я…
Думаю, що людина відрізняється від інших створінь природи духовністю, здатністю до розуміння і всепрощення. Звісно, що кожна особистість — неповторна! Але вважаю, що завдання кожного —робити світ навколо себе добрішим, більш гуманним, допомагати ближнім, довіряти, розвивати свої творчі здібності, поважати інших. Ми всі прагнемо жити комфортно. А душевний комфорт можна мати тільки тоді, коли сам робиш добро й у відповідь отримуєш таке ж ставлення від інших. Думаю, що зло й ненависть спустошують людину, а значить — частково знищують її.
Нещодавно на уроці літератури ми вивчали вірш В. Симоненка «Ти знаєш, що ти — людина?», де поет розкрив місію людини на землі: творити добро, жити за законами моралі, поважати й цінувати неповторність людської особистості
Відповідь:Дракон із твору Ю. Винничука досить незвичайний. Вісім років він жив і виховувався сам, бо всі його родичі давно зникли. Яйце, з якого він вилупився, багато років пролежало у печері. Це не хижак, не страшна істота, а щиросердна міфічна тварина, які ніколи нікому не завдавала кривди. А ще дракон знав грамоту: вмів читати та й навіть писав вірші.
Але не в очах кожного дракон має такі позитивні риси. Так, князь його характерезує зовсім інакше: «Жоден володар ніколи не змириться з тим, щоб на його землях жило якесь чудовисько. І дарма — чинить воно руйнації чи так от, як ти, книги почитує, — мусить бути убите».
Проте пан Гудбрант таки наголошує на тому, що дракон зовсім не звичайний: «Але до того веду, що цей дракон якийсь дуже дивний. Ні на кого не нападає, нікого не вбиває. А найбільше, що мене здивувало, — вигляд його печери». А печера здивувала тому, що у інших драконів завжди перед входом лежить чимало кісток, що говорить про їхню хижацьку суть. Це й же житель Гличини не може похвалитися своєю здобиччю.
Дракон Грицько, не зважаючи на свою натуру, протистоїть природі. У той час, як люди всіляко показують своє справжнє обличчя. Більшість із них – ненажерливі, брехливі та жорстокі. Грицько ж виступає їхнім антиподом, контрастує з ними свої милосердям, щирістю та добротою.
Пояснення: