Відповідь:
У Пилипа Швайки загинула вся сім"я, одружений він не був.Та й хати, як такої, не мав. Відомому вивіднику, який постійно переховувався або виконував чергвове завдання, було не до облаштування домівки. Але якщо йому потрібно було підлікуватися або десь тимчасово перечекати, то він ховався у льосі на згарищі рідного дому.
Цитата: І він показав пальцем у той бік, де колись було дворище підстарости Сидірка, одного з найкращих воронівських козаків. Добряча хата була у підстарости, і пліт навколо міцний, і з підполу до кам’яного льоху вів потайний хідник. А з льоху теж був потайний хід до болота, куди татарин нізащо не полізе. Проте не до Сидіркові ні хідники, ні кам’яний льох. Наклав він головою під час раптового татар-ського нападу. А жінку його і малого сина так і не знайшли…
— То ти син підстарости Сидірка? - здогадався Санько.
— Ага, — кивнув Швайка. — Ледь-що — я одразу до свого льоху. Рани зализувати.
Пояснення:
Маруся одразу заворожує читача своєю вродою, розумом, охайністю, ставленням до батьків, працелюбністю.
"От і виросла їм на втіху, та що ж то за дівка була! Висока, прямесенька... Очиці, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку". І я уявляю цю чарівну, вродливу дівчину з довгими косами в українському вбранні. Батьки раділи такому "сонечку", такій "квіточці", такій донечці, яку "дав їм Бог". А що вже за помічниця матері! І пряде добре, і вишиває, і піч топить, і "вже мати за нею було ніколи не поспішиться".Як же хотілося моїй улюбленій героїні щастя, бути завжди разом із коханим, вийти заміж. Та соціальні перешкоди стають на шляху їхнього кохання. Василеві треба було йти в солдати, тому Наум Дрот відмовляє віддати свою дочку заміж.
Маруся ж не може уявити собі подальшого життя без Василя, вона просить батьків не розлучати її з парубком. "Хоч один годочок дайте мені з Василечком прожити, щоб і я знала, що то за радість на світі".ак хочеться їй чимось до , розрадити їй душу.
Вона, така покірна, богобоязлива, весь час ніби перебуває у передчутті лиха, горя. Воно й сталося... Дівчина застудилась і померла. Жаль обох — і її, і Василя.
Маруся — один із кращих персонажів української прози, її окраса і гордість. Вона є моєю улюбленою героїнею.
Объяснение:
вроде бы так