Характеристика Славка Беркути
Славко Беркута хотів увійти до збірної і не порушувати присяги. У вісім років він був схожий на дошкільнятко, мав хворі ноги. Він приймав ліки, ходив на ковзанку, хоча часто відчував біль. Це заняття зміцнило його і частково загартувало характер. Його батько випробовував літаки, в дитинстві був у німецькому концтаборі. Саме батько сказав хлопцеві про максимальне навантаження – «вимір характеру і людських сил». Він так готував хлопця до складності життєвих обставин Вік Учень 7–8 класу
Місце проживання - Місто Львів
Стосунки з батьками - Добрі, довірливі, співчутливі
Ставлення до друзів - Товариський
Улюблене заняття - Фехтування, спелеологія
Стосунки з природою - Захоплений природою, бачить в усьому таємниці, любить їх відкривати, цікавиться печерами
Вчинки - Знаходить собі заняття, багато займається самореалізацією, страждає через «недовіру» однокласників
Риси характеру - Добрий товариш, знавець природи, борець за правду, готовність долати труднощі
Ставлення автора - Захоплення від вміння самореалізовуватись «Шпага Славка Беркути»
Характеристика Стефка Вуса
Ще один тип характеру — Стефко Вус. За до художніх деталей, фрагментів авторської розповіді, нанизаних одна на одну подій-ситуацій (як, наприклад, випадок із сорокою, розмови з сестрою та колишньою вчителькою) читач дізнається про весь пройдений підлітком шлях. Його поведінка зумовлена середовищем, яке змушує оздоблюватись, «наїжачуватись», щоб таким захищатися від жорстокості світу. Внутрішньо Стефко інший: він може бути ніжним, добрим і лагідним, турботливим братом і справжнім другом. Він живе у своєму світі спогадів про бабусю Олену, світі сільської природи, і йому складно адаптуватися до життя в місті, в одній квартирі з батьком-п’яницею. Проблема недоглянутості сиріт і напівсиріт, дітей із неблагополучних сімей — особливо гостро постає сьогодні. «Шпага Славка Беркути»
Характеристика Лілі
Успішна, всебічно розвинена і талановита дівчинка Лілі, яка виявила себе і в кіномистецтві, і у бальних танцях, і у вивченні іноземних мов — ще один яскравий образ дитини у повісті, який, хоч і не так глибоко психологічно вмотивований, але важливий порушеною проблемою лідерства. …Письменниця дуже влучно змалювала образи байдужих, а то й жорстоких педагогів — класного керівника, директора, які не цікавляться учнями. І тут же з’являється альтернатива таким персонажам — образи вчителя-географа, що вміє побачити дитячу душу, підтримати й до чи тренера Славка Беркути, який бере на себе роль старшого брата, розуміє дитячу душу. Справжні морально-етичні цінності позачасові, як і твір, що вчить щирості, відкритого погляду на світ, вірі в добро, любові, прощенню, прагненню до гармонії і самовдосконалення.
Всі ми родом із дитинства. І в кожного у дитинстві були мрії. Хто мріяв стати видатним актором, хто — рішучим і мужнім міліціонером, а хто видатним льотчиком. Не полишили ці мрії і наших головних героїв — Яву Реня і Павлушу Завгороднього. Багато майбутніх професій перебрали вони у своїй уяві, але найбільшою мрією їхнього життя була мрія стати героєм, з почестями і визнанням оточуючих. А хто з нас не мріяв про це в дитинстві? Але поряд з мріями завжди ходить дійсність. Дійсність не оминула і головних героїв. Їхні бажання бути героями, ловити злочинців, самим не стати крадіями і чесно віддати годинник "царю з 13 квартири" справді наповнені вчинками, які викликають повагу. Це і захист своєї подруги Вальки з Києва від дій хулігана Будки, і взаємодо другові під час переекзаменовки, і бажання віддати гроші "справжньому жебракові" і багато іншого. І, навіть, той, на перший погляд, дивний та смішний договір про "Казання лише правди", а за брехню отримання "шалбана", говорить про хоробру, лицарську душу головних героїв, про те, що мрії і дійсність в їхньому житті не відходять далеко одна від одної. Отже, якими б дивними і необдуманими були мрії двох хлопчиків, вони завжди мали своїм підґрунтям дійсні, поважні та доброчесні вчинки. Згадаймо хоча б бажання Яви і Павлуші побудувати метро у Васюківці або організацію ними в рідному селі всесвітньо відомого бою биків чи хоча б театр. Фантазія дітей була невичерпною. Але, головне, їм вдалося зберегти свою дружбу, до людям під час повені, привітати свою улюблену вчительку. А це значить, що вони стануть справжніми людьми, які у горі та радості залишаться вірними один одному, з почуттям власного обов'язку до ншим.
Відповідь: В поезії (вірші) «Ти знаєш, що ти – людина?» В.Симоненко закликає читача до самоповаги, стверджуючи, що кожна людина неповторна.