Мені здається, що у світі не так багато понять, які можна вважати абсолютно вірними. Тобто, рідко у світі можна зустріти абсолютне зло або добро. І добра людина може вчинити поганий, злий вчинок, а та, яка вважається злою – навпаки, добрий. У кожному з нас є і добро, і зло, а що, врешті-решт, переможе – залежить, в першу чергу, від нас самих.
Що ми звикли вважати добром? Чесність, ввічливість, справедливість, взаємодо милосердя… На сьогоднішній день ці риси чомусь все більше становляться рідкістю. Люди намагаються зробити своє життя легшим, але таким чином роблять складнішим життя тих, хто знаходиться поруч. Нещодавно побачила на вулиці таку картину: мати з донькою, гуляючи, побачили маленьке кошеня. Мала хотіла його погладити, прохала забрати додому, та натомість мама потягла її за руку геть з зухвалим: «Усіх не обігрієш!» Звичайно, не обігрієш. Але необхідно було дати доньці проявити милосердя – хоча б погладити чи погодувати кошеня, адже ці слова можуть, врешті-решт, стати її життєвим гаслом. На жаль, саме за принципом «Усіх не обігрієш!» живе сьогодні більша частина знайомих мені людей. Ми перестали допомагати одне одному: мало хто на сьогоднішній день дасть милостиню жебраку (хай сам заробляє), поступиться місцем бабусі у транспорті (наступним рейсом поїхала б), просто спитає на вулиці у незнайомої дівчини, чого вона плаче (не мої справи – сама розбереться). Нещодавно чула у новинах про такий випадок: у центрі міста помер чоловік. Помер серед білого дня, і ніхто не прийшов йому на до А трапилося все дуже просто: людині стало зле – «схопило» серце, вона упала. Але оточуючі вирішили, що чоловік просто напився, і ніхто навіть не намагався йому до Якби вчасно викликали «Швидку до життя чоловіка можна було б врятувати…
Хтось скаже, що сьогодні саме життя вимагає такого ставлення. Але ж ніхто не застрахований від неприємностей, від старості, як кажуть: «Від суми та від тюрми не зарікайся», то чи нам ніколи не потрібна буде до або ж просто добре слово?
У багатьох літературних творах представлена проблема добра і зла, над нею часто замислюються філософи. Наприклад, Г. С. Сковорода – письменник і філософ – у поезії «Всякому місту звичай і право» також звертається до цієї проблеми.
Тож що буде панувати у нашому світі – добро чи зло – залежить, на мою думку, передусім від кожного з нас
Увесь навчальний рік ми тільки й живемо в.очікуванні літніх канікул, адже це прекрасний час, коли ти на волі, коли немає уроків, а можна гуляти, купатися, їсти морозиво та, взагалі, отримувати користь і задоволення. Одні з таких продуктивних літніх канікул змалював Ярослав Стельмах у повісті «Митькозавр з Юрківки, або Химера лісового озера». Героями твору є два хлопчики-п’ятикласники — Митько й Сергій. Отримавши від «улюбленої ботанічки» завдання зібрати колекцію комах, винахідливі друзі вмовляють батьків відпустити їх на літо до Митькової бабусі в село. Батьки Сергія одразу не погоджуються, бо знають, яка то вибухова сила, ці двоє друзів, але, зрештою, здаються, піддавшись вагомим аргументам про «передчасне старіння наших організмів» та двійки за незібрану колекцію,’що придумав Митько.Спочатку хлопці не виявляють жодної цікавості до збирання усяких комах, до вивчення зоології, бо чим вона може бути краща за ботаніку? Приятелі збираються присвятити час виключно забавкам, як це й годиться п’ятикласникам, що важко працювали весь навчальний рік.Приїхавши до Юрківки, по дорозі до бабусиної хати Митько й Сергій зустрічають велосипедиста Васька — хлопця років чотирнадцяти, що сміється з озброєних сачками друзів. Саме цей велосипедист від нічого робити вирішує пожартувати й налякати приятелів. Випадково побачивши Митька й Сергія на березі озера, Васько таємничо розповідає їм про страшне чудовисько, химеру, що живе в лісовому озері. Оповідь, на перший погляд, підозріла й мало подібна до правди, але цікава до неможливості! Тому Митько й Сергій вирішують все ж таки заночувати біля озера, аби з’ясувати, чи ховається в ньому страшна тварина. Власне, з цього моменту й розпочинаються найцікавіші пригоди друзів, непомітне для них самих надзвичайне захоплення зоологією. Розігруючи п’ятикласників.Васько підкидає різні докази існування озерної химери, ставить на березі річки відбитки лап страшного ненажерливого чудовиська, що з’їло навіть ворону, залишивши лише пір’я.Захопившись відгадкою таємниці лісового озера, хлопці намагаються знайти наукове пояснення феномену, тому ходять до бібліотеки й читають по вісім книжок із зоології на тиждень. Вони старанно вивчають факти, проводять справжнє серйозне дослідження, не шкодуючи нічого, — ні власних сил, ні сну, ні навіть життя невинної курки. Митько вже на основі винайдених доказів і прочитаної літератури робить припущення про виникнення назви села Юрківка, виводячи його значення з назви Юрський період. А чудовисько отримує ім’я на честь новоявлених учених — Митькозавр Стеценка.Митько й Сергій весь час потрапляють у кумедні ситуації, іноді події наближаються до конфлікту, але хлопці ніколи не сваряться, бо ж вони справжні друзі, які мають важливу спільну справу. Тож викручуються зі складних ситуацій завжди разом, неодмінно допомагаючи один одному. Долаючи свій страх перед невідомою твариною, яка, може,; з’їла навіть, людину, залишивши тільки одну сандалю, юні дослідники вперто вартують коло озера.Безперечно, приятелі дуже розчаровані, коли з’ясовується, що ніякого Митькозавра немає, а це просто жарт Васька. Та Митько й Сергій все одно не шкодують, бо вони розуміють, що час не минув марно. Майбутні шестикласники знають уже. стільки, що навіть не снилося Васькові, який гадав, що пошив їх у Дурні. Хлопці переповнені гордістю за свою обізнаність у динозаврах, вони чудово провели час і сповнені сил для нових відкриттів, адже вони найкращі друзі, великі однодумці.
34 роки із 47-ми прожитих Шевченко провів у неволі (24 роки був кріпаком і понад 10 років – на засланні). Ще 13 "вільних" років він перебував під невсипущим наглядом жандармів й лише час від часу приїжджав в Україну. Але як в нестерпних умовах на засланні, так і в більш комфортних у Петербурзі Шевченко ніколи не забував про Батьківщину. Він лаяв панів, лаяв народ. Йому боліло.
Раби, подножки, грязь Москви, Варшавське сміття – ваші пани, Ясновельможнії гетьмани. Чого ж ви чванитеся, ви! Сини сердешної Украйни! Що добре ходите в ярмі, Ще лучше, як батьки ходили. Не чваньтесь, з вас деруть ремінь, А з їх, бувало, й лій топили.
Але попри все він мріяв жити в Україні. У вільній та незалежній. Ніколи Шевченко не прогинався перед царською Росією, не ставав на бік ворога, не зраджував Батьківщину, бо це – непрощенний гріх. Він залишився українцем, хай і жив, здебільшого, на чужині. Пам'ятай, хто ти, повсюди. Будь, як Шевченко!
ответ
Объяснение:
Мені здається, що у світі не так багато понять, які можна вважати абсолютно вірними. Тобто, рідко у світі можна зустріти абсолютне зло або добро. І добра людина може вчинити поганий, злий вчинок, а та, яка вважається злою – навпаки, добрий. У кожному з нас є і добро, і зло, а що, врешті-решт, переможе – залежить, в першу чергу, від нас самих.
Що ми звикли вважати добром? Чесність, ввічливість, справедливість, взаємодо милосердя… На сьогоднішній день ці риси чомусь все більше становляться рідкістю. Люди намагаються зробити своє життя легшим, але таким чином роблять складнішим життя тих, хто знаходиться поруч. Нещодавно побачила на вулиці таку картину: мати з донькою, гуляючи, побачили маленьке кошеня. Мала хотіла його погладити, прохала забрати додому, та натомість мама потягла її за руку геть з зухвалим: «Усіх не обігрієш!» Звичайно, не обігрієш. Але необхідно було дати доньці проявити милосердя – хоча б погладити чи погодувати кошеня, адже ці слова можуть, врешті-решт, стати її життєвим гаслом. На жаль, саме за принципом «Усіх не обігрієш!» живе сьогодні більша частина знайомих мені людей. Ми перестали допомагати одне одному: мало хто на сьогоднішній день дасть милостиню жебраку (хай сам заробляє), поступиться місцем бабусі у транспорті (наступним рейсом поїхала б), просто спитає на вулиці у незнайомої дівчини, чого вона плаче (не мої справи – сама розбереться). Нещодавно чула у новинах про такий випадок: у центрі міста помер чоловік. Помер серед білого дня, і ніхто не прийшов йому на до А трапилося все дуже просто: людині стало зле – «схопило» серце, вона упала. Але оточуючі вирішили, що чоловік просто напився, і ніхто навіть не намагався йому до Якби вчасно викликали «Швидку до життя чоловіка можна було б врятувати…
Хтось скаже, що сьогодні саме життя вимагає такого ставлення. Але ж ніхто не застрахований від неприємностей, від старості, як кажуть: «Від суми та від тюрми не зарікайся», то чи нам ніколи не потрібна буде до або ж просто добре слово?
У багатьох літературних творах представлена проблема добра і зла, над нею часто замислюються філософи. Наприклад, Г. С. Сковорода – письменник і філософ – у поезії «Всякому місту звичай і право» також звертається до цієї проблеми.
Тож що буде панувати у нашому світі – добро чи зло – залежить, на мою думку, передусім від кожного з нас