Богдан Теодор Нестор Лепкий народився 9 листопада 1872 року на хуторі Кривенькім, на Тернопільщині, в сім’ї священика. З шести років жив у Бережанах, у діда священика. Основи шкільної науки Б. Лепкому викладав домашній учитель. З 1878 р. навчався (відразу з другого класу) в «нормальній школі» з польською мовою навчання у Бережанах. Після закінчення школи вступив у 1883 р. до Бережанської класичної гімназії з польською мовою навчання.
Після закінчення гімназії у 1891 вступив до Віденської Академії мистецтв, щоб здобути малярську освіту, але згодом, через три місяці переводиться на філософський факультет.
1892 — 1895 навчався у Львівському університеті, по закінченні якого працює вчителем-суплентом в Бережанській гімназії (1895 — 1899). Займається творчою діяльністю. З’являються перші оповідання: “Дідусь”, “Нездала п’ятка”, “Над ставом”, “Гусій” та ін. 1897 р. з дозволу Папи Римського одружився з донькою свого дядька по батькові — Олександрою, яку здавна кохав.
1899 р. — їде до Кракова, де розпочинає свою викладацьку (педагогічну) діяльність в гімназіях ім. Яна Собєского, св. Яцка та св. Анни, читав лекції з української мови та літератури. Згодом отримав посаду лектора в Ягелонському університеті. У Кракові Б. Лепкий створив своєрідний український центр у польському літературному середовищі.
1912 р. Б. Лепкий вступив до партії «Християнсько-Суспільний Союз» у Львові.
Перша світова війна застала сім’ю Лепких у Кракові. Восени 1915 р. Б. Лепкий був мобілізований до австрійського війська. Завдяки сприянню друзів не був відправлений у діючу армію, а виїхав у Німеччину для освітньо-культурної роботи. Тут з листопада 1915 р. мешкав у м. Раштат біля Бадена, працював на просвітницькій роботі в таборах для військовополонених солдатів царської армії, спочатку в Фрайштаті, а потім у Раштаті біля Бадена (викладав історію літератури).
З 1916 — просвітницька праця у таборі Вецляру, де Лепкий провадив малярську школу.
Влітку 1917р. відвідав Львів, Бережани, могилу батька Лепкого в селі Жуків, побачився з рідним братом, січовим стрільцем Левом Лепким. Наприкінці 1925 р. Лепкий повернувся до Кракова і знову працює в університеті, де його іменовано доцентом, керівником кафедри української літератури, пізніше — професором Ягелонського університету (1932).
Друга світова війна розпочалася, коли Б. Лепкий зі своєю сім’єю перебував на відпочинку у Черче. 23 вересня 1939 року вони повертаються до Кракова (Польща). У роки Другої світової війни старий, хворий письменник не тільки втратив роботу в університеті, а й зазнав переслідувань. Помер Б. Лепкий 21 липня 1941 року в Кракові. Похований на Раковицькому цвинтарі у Кракові (Польща).
чужого народу, гине на чужині.
Байрон в західноєвропейській літературі вважається типовим представником романтичного напрямку, але його поезії помітно відрізняються від творів інших поетів-романтиків. Ліричний герой Байрона не ховається від життєвих негараздів, а сміливо виступає на боротьбу проти ворожого світу. У своїх поетичних творах поет зображував героїв, яки вступали у протиборство з усім світом один на один.
Якщо б у мене була можливість написати Байрону листа, я б зробив це приблизно так:
«Доброго вам здоров’я, вельмишановний лорд Джордж Байрон!
Ви мене не знаєте та й не можете знати, адже я живу набагато пізніше Вас. Та вже те, що я Вам пишу, може сказати про те, що Вашу творчість гідно оцінили нащадки, які й досі насолоджуються Вашими неперевершеними поетичними творами.
З часу Вашої загибелі пройшло багато часу і сьогодні Вас вважають одним з найяскравіших представників і родоначальників філософського романтизму у літературі. Створена Вами течія надала змогу талановитим митцям Вашої та наступних епох заявити про самоцінність творчої особистості, протиставити цю особистість консервативній, обережній посередності.Ваші, Джордж Байрон, цінності, які з часом стали основою романтичної літератури – це, на мій погляд, право на реалізацію як в житті, так і в літературі, самотність та нерозуміння, трагічний розрив суспільства і особистості. І це Ви довели своїм життям, адже прагнення до свободи у Вас було не тільки літературною декларацією, воно не зводилося лише до співчуття борцям за свободу, воно привело Вас до особистої участі у визвольній боротьбі грецького народу.
Ви бачили горе і смерть, зрадників і героїв своїми очами. Ви розуміли, що Ваш шлях, як шлях будь-якого солдата – це смерть за рідну землю і народ, це подвиг, який ніколи не буде забутим.
Не забуде Вас і Ваш народ, поки буде вільним. Ви загинули, але кров Ваша потекла не по землі, а по жилам Ваших нащадків у всьому світі. І я вважаю, що Вас, як героя, не варто оплакувати. Ваш подвиг повинен оспівуватися в наш час і в майбутньому, тоді він ніколи не буде відданий забуттю:
«Але сліз не буде на очах:
Плач образив би славний прах…».
Хоча Ви, лорд Джордж Байрон, не зараховували себе до героїв і просто боролися плечем до плеча з простими греками, оспівували у своїх віршах розум і мужність людини, цінували і любили життя, як безцінний дар, який ніколи не повториться, але який прославити можна, народ оплакував Вас як справжнього героя.
Дякую Вам за вашу незвичайну творчість, за ваші поезії, які до мені знайти відповіді на багато питань, важливих у житті будь-якої людини, незалежно від того, в яку добу і в якому суспільстві часи вона живе.
Прощавайте, лорд Джордж Байрон!
З повагою, Ваш прихильник».