Багато чого ми сприймаємо, але не розуміємо по-справжньому: минули часи національного пригноблення, відтепер наш народ вільний і сам обирає свій шлях, ніхто вже не зазіхає на незалежність українців, минулися міжконфесійні конфлікти, — тепер кожен сам обирає собі віру й носить її в своєму серці… Але історичні пісні все одно не залишають нас байдужими! Готуючись до написання цього твору, я прочитав багато історичних пісень. Жодна з них не залишила мене байдужим. Боротьба із турецько-татарськими загарбниками, війни проти пригноблення нашої віри, боротьба проти соціальної несправедливості— все це відбивалось в моїй душі, поставало в уяві, хвилювало мене…
Мабуть, однією з моїх найулюбленіших історичних пісень є пісня про Устима Кармалюка — «За Сибіром сонце сходить,..». Славетний Устим Кармалюк постає в цій пісні українським Робіном Гудом:
З багатого хоч я й візьму — Убогому даю. Отак гроші поділивши, Я гріхів не маю.
Звісно, дії головного героя зараз назвали б протизаконними. Але й за тих часів хіба чиновники та пани діяли за законом, та й закон хіба не існував тоді лише на папері? Як справжній Робін Гуд, герой цієї пісні мав свій «кодекс честі»:
Зовуть мене розбійником. Кажуть — розбиваю. Ще ж нікого я не вбив, Бо й сам душу маю.
Він воює не проти людей (адже всі люди браття, а вбивство — страшний гріх), а проти несправедливості, проти бідності простих людей, які не можуть вибратися зі злиднів, хоча й важко працюють.
Народ, вдячний Кармалюкові за його боротьбу, створив пісню про свого героя, залишивши його жити у сторіччях та народній пам’яті. На щастя, ті часи минулися. Звісно, і зараз світ не став справедливим та сповненим любові настільки, наскільки ми б цього прагнули, але кожна людина має всі можливості досягти того соціального становища, якого вона заслуговує відповідно до своїх інтересів, працездатності, особистих якостей. Вже не має значення, в якій родині ти народився (селян, робітників чи вчених), всі шляхи відкриті для того, хто хоче досягти поваги людей та певних матеріальних статків. Іноді я замислююсь над тим, чому одні історичні події відбулися, а інші — так і залишились нереалізованими. Можливо, діяльність героя народної пісні і його прагнення соціальної справедливості також мали велике значення для нас, його нащадків, котрі тепер живуть у вільній державі.
Судячи з тексту народної пісні, життя Устима Кармалюка важко назвати щасливим, його доля була трагічною, проте його самопожертва до багатьом людям вижити, пробуджувала у них віру в людей та у краще майбуття. Неможливо самотужки змінити й виправити несправедливий світ, але це не означає, що не варто пробувати, не варто спрямовувати свої сили на добрі справи! І ому завзята боротьба Кармалюка, оспівана в пісні «За Сибіром сонце сходить», інша захоплення й поваги. Я помітив, що історичні пісні українців часто не просто оповідають про історичні події, а й пробуджують у наших душах бажання самим робити добро, боротися проти несправедливості. Звісно, зовсім іншими методами, але все одно заради єдиної мети — добробуту, любові та справедливості.
Багато чого ми сприймаємо, але не розуміємо по-справжньому: минули часи національного пригноблення, відтепер наш народ вільний і сам обирає свій шлях, ніхто вже не зазіхає на незалежність українців, минулися міжконфесійні конфлікти, — тепер кожен сам обирає собі віру й носить її в своєму серці… Але історичні пісні все одно не залишають нас байдужими! Готуючись до написання цього твору, я прочитав багато історичних пісень. Жодна з них не залишила мене байдужим. Боротьба із турецько-татарськими загарбниками, війни проти пригноблення нашої віри, боротьба проти соціальної несправедливості— все це відбивалось в моїй душі, поставало в уяві, хвилювало мене…
Яким Сомко — наказний гетьман Лівобережжя, переяславський полковник;
Павло Тетеря — правобережний гетьман;
Васюта Золотаренко — ніжинський полковник;
Іван Брюховецький — кошовий — гетьман Запорозької Січі;
московський князь Гагін;
Кирило Тур — запорозький козак, курінний отаман;
полковник і панотець Шрам (справжнє прізвище Чепурний);
Петро Шраменко — його син;
Михайло Черевань — колишній козак, господар хутора;
Меланія дружина Михайла Череваня;
дочка Леся;
Божий Чоловік;
Матвій Гвинтовка;
Вуяхевич