В образі Якима Сомка П. Куліш відобразив власний ідеал українського гетьмана: розумної, талановитої, освіченої людини, здатної об’єднати в самостійну єдину державу усі роз’єднані землі країни. Герой, як і сам автор, вважає, що для цього потрібно відновити давню славу України, піднести освіту і культуру, встановити міжкласовий мир і утвердити старшинське панування.
Яким Сомко виступав проти поширення на українських землях впливу Польщі, тобто шляхетських звичаїв, і планував виступити проти гетьмана правобережної України, яка у той час знаходилася під владою Польщі. Він був впевнений, що міг розбити своїх ворогів і таких, як і він, претендентів на гетьманську булаву, тільки не хотів братнього кровопролиття. Сомко зневажав демократизм запорожців, він підтримував бунтарство міщан проти козаччини.
Ще один реальний персонаж роману — проголошений січовиками гетьманом запорізький отаман Іван Брюховецький. Його характер зображений письменником як характер певної історичної особи, його методи досягнення мети відтворені у романі з усією правдивістю. Це була підступна, хижа, владолюбна людина, політичний авантюрист без честі і совісті. Своїм фальшивим народолюбством і демагогічними обіцянками він привернув до себе усіх, на кого тільки можна було опертися для здобуття гетьманської булави.
На «чорній раді» І. Брюховецький був пишно вбраний і мав усі гетьманські клейноди, адже він був упевнений у своїй перемозі, заради якої прихилив на свій бік московських бояр. І. Брюховецький запросив до участі у раді «мужицьких виборних» та «бургомістрів од міщан», але ті, хто його добре знали, розуміли, що це тільки гра в демократію.
1. Государственный терроризм. Государственный терроризм организуется и проводится государственными органами. Его можно разделить на внутригосударственный и внешнегосударственный. 2. Этнический терроризм. Субъекты этнического терроризма представляют собой группы, чей статус определяется этнической принадлежностью. 3. Экономико-криминальный терроризм. Борьба между крупными криминальными группировками за распределение сфер влияния, приносящих доход, сопровождается совершением террористических акций, направленных против лидеров и членов других группировок. 4. Индивидуальный терроризм. Акты террора нередко совершаются отдельными гражданам и в своих интересах. 5. «Революционный» терроризм. «Революционный» терроризм обычно направлен на изменение (дестабилизацию) существующего строя. 6. Экономический терроризм. Выбор террористами в качестве объектов нападения коммерческих фирм и промышленных предприятий определяется стремлением оказать влияние на фирмы с целью изменения либо прекращения их деятельности. 7. Уголовный терроризм. Объектами уголовного терроризма, в частности заказных убийств, рассчитанных на публичный эффект, чаще всего становятся представители состоятельного сословия: банкиры, бизнесмены и разного рода предприниматели. 8. Адресный терроризм. Устранение должностных лиц государственного аппарата, в первую очередь сотрудников правоохранительных органов, противодействующих террористическому движению. 9. Политический терроризм. Он тесно связан с состоянием конфликтности общественных отношений. 10. Религиозный терроризм. Религиозный терроризм представляют террористические организации, объединенные принадлежностью к одной конфессии. 11. Экотерроризм – преступления террористического характера, сопряженные с умышленным оказанием вредного воздействия на природную среду, совершаемые частными лицами и организациями для достижения собственных корыстных целей, запугивания лиц и органов, принимающих решения, устрашения населения. 12. Биотерроризм (биологический терроризм) – термин, вошедший в широкое употребление после массовой атаки фундаменталистских террористов с использование предметов бактериологического оружия. 13. Международный терроризм - террористический акт совершен за пределами тех стран, гражданами которых являются террористы и их жертвы. 14. Все большую силу в последние годы набирает компьютерный терроризм (кибертерроризм). Кибервойна ведется в информационной сфере и предполагает атаки на вычислительные центры с целью саботажа и причинения экономического ущерба. (Здесь основные и расспростаранённые)
В образі Якима Сомка П. Куліш відобразив власний ідеал українського гетьмана: розумної, талановитої, освіченої людини, здатної об’єднати в самостійну єдину державу усі роз’єднані землі країни. Герой, як і сам автор, вважає, що для цього потрібно відновити давню славу України, піднести освіту і культуру, встановити міжкласовий мир і утвердити старшинське панування.
Яким Сомко виступав проти поширення на українських землях впливу Польщі, тобто шляхетських звичаїв, і планував виступити проти гетьмана правобережної України, яка у той час знаходилася під владою Польщі. Він був впевнений, що міг розбити своїх ворогів і таких, як і він, претендентів на гетьманську булаву, тільки не хотів братнього кровопролиття. Сомко зневажав демократизм запорожців, він підтримував бунтарство міщан проти козаччини.
Ще один реальний персонаж роману — проголошений січовиками гетьманом запорізький отаман Іван Брюховецький. Його характер зображений письменником як характер певної історичної особи, його методи досягнення мети відтворені у романі з усією правдивістю. Це була підступна, хижа, владолюбна людина, політичний авантюрист без честі і совісті. Своїм фальшивим народолюбством і демагогічними обіцянками він привернув до себе усіх, на кого тільки можна було опертися для здобуття гетьманської булави.
На «чорній раді» І. Брюховецький був пишно вбраний і мав усі гетьманські клейноди, адже він був упевнений у своїй перемозі, заради якої прихилив на свій бік московських бояр. І. Брюховецький запросив до участі у раді «мужицьких виборних» та «бургомістрів од міщан», але ті, хто його добре знали, розуміли, що це тільки гра в демократію.