написати невелике оповідання (7-10) про прихід весни, що бореться із зимовим холодом.Скористатись у своїй роботі уривком (два рядки) однією з веснянок.
Було б неправдою казати, що хтось не чекає на прихід канікул, що для когось це небажаний час. І не тому, що ми не полюбляємо навчатися, а тому що всі хочуть інколи відпочивати. Навіть у наших батьків бувають відпустки, а вони такі дорослі та серйозні. Найбільше ми чекаємо на прихід літніх канікул. Чому літніх? Бо вони найтриваліші. Влітку можна багато чого зробити. Можна поїхати до бабусі у село чи на дачу, разом з дідом ходити рибалити, поїхати до табору разом з друзями чи прямо у таборі знайти нових, можна багато часу проводити разом з батьками. Кожне літо приносить нові приємні несподіванки. Але цього літа я дуже хочу поїхати на море. Найбільше мені подобається у Криму. Навкруги гори, море, тепле сонечко. Можна багато купатися, засмагати, будувати фортеці на піску, поїхати на екскурсію до якого-небудь старовинного замку чи ботанічного саду. У Криму дуже цікава природа, яка дозволяє вивчати ботаніку не по книжці, а насправді. Наприклад, я раніше ніколи не вірив, що бувають рослини з червоним листям, що дерево може скидати свою кору. А ще мене вразили величезні павуки, які мешкають на Кримському півострові. Вони за ніч обплітають усе навкруги і, коли зранку йдеш першим по доріжці, намагаєшся оминути павутиння, розкидане великими ненажерами. Промені грають веселкою у крапельках роси, що не встигли випаруватися. Я марю кримськими горами. Вони, звичайно, не найбільші у світі, але на мене - дитя українського степу - справили незабутнє враження. Я дуже хочу познайомитися з ними ближче, піднятися на Ай-Петрі, побувати у Долині казок, побачити водоспади. Ще я багато чув про старовинну фортецю у Судаку. Там проводяться цікаві лицарські змагання. Мені б дуже хотілося побачити це на власні очі. Багато легенд розповідають місцеві мешканці про гору Карадаг. Кажуть, що, якщо людина не повернулася з Карадагу до заходу сонця, то її вже вважають загиблою, ніхто не йде її шукати. На гору важко підніматися, тому туди йдуть лише сильні та сміливі. З вершини відкривається краєвид ледь не на цілий півострів. Я вже майже навчився пірнати, але мені необхідно вдосконалити ці вміння. Тому я багато плаваю і мало засмагаю, коли буваю на морі або ходжу на річку. Тато інколи кепкує з того, що у мене засмагла спина і білий живіт. Але все одно, як можна сидіти на березі, коли поряд стільки води? Я з нетерпінням чекатиму на прихід літа та на відпустку батьків. І ми обов'язково поїдемо у Крим. Мрії завжди збуваються, коли у них віриш.
Вот еще на русском:Героями произведения являются два мальчика-пятиклассники - Митько и Сергий. Получив от «любимой ботанички» задачу собрать коллекцию насекомых, находчивые друзья уговаривают родителей отпустить их на лето к бабушке Митьки в село. Родители Сергея сразу не соглашаются, так как знают, какая то взрывная сила, эти двое друзей, но, в конце концов, соглашаются, подвергнувшись весомым аргументам об «преждевременном старении наших организмов» и двойки за несобранную коллекцию, что придумал Митька. Приехав в Юрковку, по дороге к бабушкиному дому Митька и Сергей встречают велосипедиста Ваську - мальчика лет четырнадцати, что смеется над вооруженными сачками друзьями.Именно этот велосипедист от нечего делать решает пошутить и напугать приятелейВаська секретно рассказывает им про страшное чудовище, химеру, что живет в лесном озере. Сказка, на первый взгляд, подозрительная и мало подобна правде, но интересная до невозможности! Поэтому Митька и Сергей решают все же таки заночевать возле озера, чтобы выяснить, прячется ли в нем страшное животныеРазыгрывая пятиклассников, Васька подбрасывает разные доказательства существования озерной химеры, ставит на березе реки следы лап страшного прожорливого чудовища, которое съело даже вороную, оставив лишь перо.
не понял ты украинец я сам казах