Я повністю погоджуюся з думкою про те, що пісня — це вогонь людської душі, що ніколи не вмре й не загине, адже немає більш співочої нації, ніж моя Україна, тому й не дивно, що ідеї, закладені в тексти народних балад і пісень, актуальні й сьогодні, хоч зародилися вони й задовго до ХХІ століття.
Минають роки, час летить, здавалося, швидше й швидше, але залишаються скарби народної творчості, що проносять свої чари крізь залізну браму віків і тисячоліть. Саме за до цих скарбів сьогодні ми відроджуємо свою ментальність, перед нами постає славна, гордовита й героїчна Київська Русь, яку не здолав і найстрашніший ворог, час, бо ж ми й досі пишаємося її здобутками, козацька Запорізька Січ, що її прославляють письменники й поети, й, зрештою, незалежна Україна, якою сьогодні пишаємося ми.
Пісня супроводжує нас усе життя. Починається все з материнської колискової, що вела нас у доросле життя; з піснею стають молодята на весільний рушник; почувши рідний гімн, ми стаємо струнко, кладемо руку на серце й підспівуємо; пісня допомагала й допомагає людям працювати: недарма ж народ створив цілу низку косарських, жниварських, обрядових пісень. Коли людині сумно, вона вдягає навушники й слухає музику або ж просто насолоджується мелодією дощу. Зрештою, із гіркотою прощання проводжають її в інший світ під сумну похоронну пісню.
Пісні очищують душу, підносять настрій, додають життєвих сил, коли важко, заспокоюють, врешті-решт. Невідомо, коли покладено початок пісні так, як ніхто не знає, коли згасне її могутня сила, збережена упродовж тисячоліть.
Коли чуєш зворушливу мелодію пісні, завмирає серце, адже зазвичай сюжетами для пісень стають історії про кохання, дружбу, відвагу, материнську любов, радості чи негаразди. На музику покладено слова видатних українських письменників: Івана Франка, Лесі Українки, Василя Симоненка, Андрія Малишка, Дмитра Павличка.
Можливо знищити усе на світі, але народну пам’ять, що збережена насамперед у пісні й загалом у народній творчості, знищити неможливо. Отже, слова українського національного пророка Тараса Григоровича Шевченка справдилися:
Протягом свого існування український народ пережив багато печалі та смутку Та незважаючи на це він ніколи не впадав у відчай На мою думку це через те що українці мають хороше почуття гумору Наш люд умів і вміє працювати з радістю, відпочивати з дружнім сміхом, перемагати будь-які злигодні життя з усмішкою на вустах. Життєдайне джерело сміху ніколи не пересихало в серцях українців Тому українці змогли пережити багато війн та знущань Тому, на мою думку, саме веселу вдачу варто вважати однією з головних рис українського національного характеру, яка допомагала й допомагає йому не впадати в гріх розпуки й сліз (а буття нашого народу ой як часто давало приводи для цього!). Істинно девізом нашого народу могли б стати слова: «Краще сміятися, а не плакати!»
Протягом свого існування український народ пережив багато печалі та смутку Та незважаючи на це він ніколи не впадав у відчай На мою думку це через те що українці мають хороше почуття гумору Наш люд умів і вміє працювати з радістю, відпочивати з дружнім сміхом, перемагати будь-які злигодні життя з усмішкою на вустах. Життєдайне джерело сміху ніколи не пересихало в серцях українців Тому українці змогли пережити багато війн та знущань Тому, на мою думку, саме веселу вдачу варто вважати однією з головних рис українського національного характеру, яка допомагала й допомагає йому не впадати в гріх розпуки й сліз (а буття нашого народу ой як часто давало приводи для цього!). Істинно девізом нашого народу могли б стати слова: «Краще сміятися, а не плакати!»
Я повністю погоджуюся з думкою про те, що пісня — це вогонь людської душі, що ніколи не вмре й не загине, адже немає більш співочої нації, ніж моя Україна, тому й не дивно, що ідеї, закладені в тексти народних балад і пісень, актуальні й сьогодні, хоч зародилися вони й задовго до ХХІ століття.
Минають роки, час летить, здавалося, швидше й швидше, але залишаються скарби народної творчості, що проносять свої чари крізь залізну браму віків і тисячоліть. Саме за до цих скарбів сьогодні ми відроджуємо свою ментальність, перед нами постає славна, гордовита й героїчна Київська Русь, яку не здолав і найстрашніший ворог, час, бо ж ми й досі пишаємося її здобутками, козацька Запорізька Січ, що її прославляють письменники й поети, й, зрештою, незалежна Україна, якою сьогодні пишаємося ми.
Пісня супроводжує нас усе життя. Починається все з материнської колискової, що вела нас у доросле життя; з піснею стають молодята на весільний рушник; почувши рідний гімн, ми стаємо струнко, кладемо руку на серце й підспівуємо; пісня допомагала й допомагає людям працювати: недарма ж народ створив цілу низку косарських, жниварських, обрядових пісень. Коли людині сумно, вона вдягає навушники й слухає музику або ж просто насолоджується мелодією дощу. Зрештою, із гіркотою прощання проводжають її в інший світ під сумну похоронну пісню.
Пісні очищують душу, підносять настрій, додають життєвих сил, коли важко, заспокоюють, врешті-решт. Невідомо, коли покладено початок пісні так, як ніхто не знає, коли згасне її могутня сила, збережена упродовж тисячоліть.
Коли чуєш зворушливу мелодію пісні, завмирає серце, адже зазвичай сюжетами для пісень стають історії про кохання, дружбу, відвагу, материнську любов, радості чи негаразди. На музику покладено слова видатних українських письменників: Івана Франка, Лесі Українки, Василя Симоненка, Андрія Малишка, Дмитра Павличка.
Можливо знищити усе на світі, але народну пам’ять, що збережена насамперед у пісні й загалом у народній творчості, знищити неможливо. Отже, слова українського національного пророка Тараса Григоровича Шевченка справдилися:
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…