Вот одна легенда из них , ещё что был лес черный и водились сарни в нем из за этого назвали город Чернигов.
Объяснение:
На території Чернігова є безліч стародавніх курганів дохристиянської доби. Вони приховують безліч таємниць, одна з яких пов’язана з трагічним коханням княжни Предслави Чорної. У період з 948 по 968 роки в Чернігові правив племінник київського князя Ігоря Рюриковича (до речі, якого також звали Ігор) на прізвисько "Чорний". У нього було двоє дітей – Володислав і Предслава. Легенда свідчить, що Предслава була жінкою-воїном і володіла неземною красою. Дізнавшись про неї, князь Хазарський забажав взяти її за дружину. Батько Предслави дав згоду, але дівчина відмовилася виходити заміж за нелюба. Коли договір з князем Хазарським було розірвано, відбулася страшна битва, під час якої відважна дівчина викинулася з вікна високого палацу. Князь "Чорний" також загинув у цій битві і був похований у високому кургані. Замість весілля відбулися похорони прекрасної княжни Предслави та її батька. Згодом цей курган стали називати "Чорною могилою".
Павлусь, єдиний син у родині, ріс зманіженим, залюбленим матір'ю. Узимку й восени вона не випускала його з хати, щоб не замерз, навесні і влітку — щоб сонце не напекло голову. Бачачи, що син нічого не вміє робити, батько журився: "Що з ним станеться, як ми помремо?"
Мати мала рацію, коли говорила: "Як Бог милосердний пошле йому щастя, то без нас житиме ще лучче, як теперечки". Після смерті батьків за Павлусем наглядали наймит і наймичка. І хоча він уже й парубком став, а все чекав, коли хтось за нього зробить. "Павлусь за весь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому і слово важко вимовити".
І на вечорниці йому йти не хотілося, і скарб шукати відмовився, бо звик лише їсти та спати. За це прозвали його Лежнем. Навіть грушу зірвати не міг: "Бісові груші, — пробубнить, — які спілі, і над самісінькою головою висять, і ні одна ж то не впаде у рот". А потрусити дерево — важко.
У селі Павлуся вважали щасливим: нічого не робить, а все має. "Сказано: як кому Бог дасть щастя, то не треба йому й рідної матері, не треба і скарбу шукати, сам скарб його знайде". І хоча люди заздрили Павлусеві, жити так, як він, не хотіли. Думаю, що щасливим не був і Павлусь.