е всім творам староукраїнської літератури судилося дійти до наших часів. Те, що дійшло, - це тільки частина давньої творчості. Багато давніх рукописів утрачено в часи татарського лихоліття, в добу першої Руїни. Все ж таки те, що дійшло до нас, є свідоцтвом розмаху, творчої сили і таланту давніх письменників. Яскравим прикладом оригінальної творчої праці є "Повчання Володимира Мономаха дітям”. Цінним воно є з багатьох причин.
Князь Володимир Мономах (на київському престолі панував від 1113 р. до 1125 р.) – одна з найвидатніших постатей свого часу. Він був онуком Ярослава Мудрого. Від свого батька перейняв Володимир замилування до книжок, до освіти. Його матір'ю була грецька царівна, донька цісаря Константина ІХ Мономаха. Залишив по собі світлу пам'ять як розумний князь і добрий організатор. Поруч із тим Володимир Мономах – це приклад доброго, справедливого християнського володаря, що не дозволяє сильнішим кривдити слабших, що велить опікуватися бідними, вдовами і сиротами, що вважає священним обов'язком бути гостинним, а в житті керується засадами християнської любові та моралі.
Своє "Повчання дітям” князь Володимир написав у досить поважному віці, однак адресував його не лише дітям, а й усім нащадкам князівсько-боярського стану, про що пише він сам: «Діти мої або хто інший, слухаючи мою грамотицю, не посмійтеся з неї, а прийміть її до свого серця, і не лінуйтеся, а щиро трудіться».
Володимир Мономах вважав, що виховувати дітей слід на позитивних прикладах батьків, дідів. Одним із основних засобів виховання князь вважав освіту: «Що вмієте, того не забувайте, а чого не вмієте, того навчайтесь, — як батько мій, дома сидячи, знав п'ять мов, через те й честь йому була в інших країнах..». Повчання Володимира Мономаха – визначна пам’ятка педагогічної літератури. Великий князь радить своїм дітям любити Батьківщину, захищати її від ворогів, бути хоробрим, трудитися, бути гуманними, чуйним до людей, поважати старших, жаліти дітей, сиріт, поважати жінок: “Перш за все не забувайте убогих, а яко можете, по силі годуйте їх і подавайте сиротам. І вдову захистіть, не дайте сильним губити людину. Хто б не був, правий чи винний перед вами, не вбивайте і не веліть убивати його; якщо і завинив хто в смерті, не губіть християнської душі.
Якщо ж вам доведеться цілувати хрест перед братами своїми або перед будь-ким, то перше спитайте свого серця, на чому ви зможете стояти твердо, і тільки тоді цілуйте, а поклявшись, не переступайте клятви, бо загубите душу свою.
Ніколи не майте гордощів у своєму серці і в розумі, а скажіть: сьогодні живий, а завтра помру; смертні ми.
Старих шануйте, як батька, а молодих, яко братів …при старших годиться мовчати, премудрих слухати, старшим підкорятися, з рівними і молодими мати згоду і бесіду вести без лукавства, а щонайбільше розумом вбирати. Не лютувати словом, не ганьбити нікого в розмові, не сміятися багато. Очі тримати донизу, а душу вгору.
В домі своєму не ледачкуйте… Брехні остерігайтесь і пияцтва, і облуди, від того душа гине і тіло».
Торкаючись питань морального виховання дітей, князь Володимир у “Повчанні” багато уваги приділяє нормам і правилам поведінки людини. Він дійшов висновку, що особиста поведінка дорослих в межах цих норм є критерієм вихованості… У свою чергу етикет, манера, тон поведінки перебувають у прямій залежності від моральних вправ. «…Куди б не прийшли і де б не зупинилися, напійте і нагодуйте нужденного. Найбільше шануйте гостя, звідки 6 він до вас не прийшов: простий чи знатний, чи посол; якщо не можете пошанувати його дарунком, то пригостіть його їжею і питвом, бо він, мандруючи далі, прославить вас у всіх землях доброю чи злою людиною.
Хворого навідайте, покійника проведіть в останню дорогу, бо всі ми смертні.
Не проминіть ніколи людину, не привітавши її, і добре слово їй мовте. Жінку свою любіть, та не давайте їй влади над собою.
На світанні, побачивши сонце, з радістю прославте день новий і скажіть: Господи, додай мені літа до літа, щоб я честю й добром виправдав життя своє.
Якщо забуваєте про це, то частіше заглядайте в мою грамотицю: і мені не буде соромно, і вам буде добре…”
Объяснение:без обяснений
Пише М. Коцюбинський у пролозі про віковічну боротьбу двох станів — панського й мужичого, яка ніколи не закінчувалась. Своїм твором автор прославляє високий бунтарський дух українського народу, який ніколи не хотів бути робочою худобою для панів і був готовий дорогою ціною заплатити за волю.
З прологу дізнаємося про ліквідацію Задунайської Січі, про втечу на вільні бессарабські степи українців та про жорстоке переслідування втікачів. "На вільних землях зорганізовані були на втікачів лови, справжні облави, як на вовка або ведмедя. По всій Бессарабії ганяли дозорці, вистежуючи скрізь по ровах, стогах сіна, комишах болотяних річок збіджених, змордованих людей", — пише Коцюбинський.
Висновки
Висновки
Шановні семикласники!
Маю надію, що, виконуючи веб-квест, ви отримали змогу здійснити екскурсію до віртуального
науково-дослідницького інституту літератури та мистецтва. Познайомилися з героями й подіями повісті, поринули в
захоплюючий світ, зачарувалися красою гір, стали мудрішими, споглядаючи яскраві людські характери .
Ще навчаючись в університеті, Іван Франко дійшов думки:
"Не досить того, як писати, але що писати такого, аби було корисне для нашого народу".
Закінчуючи веб-квест, спробуйте відповісти на питання:
- Що корисного дав народові Іван Франко, написавши повість «Захар Беркут»?