Іван з Мілкою вже не працювали в цирку "Бухнбах". Вони дуже сумували за ним. Він став для них рідною домівкою, а його працівники- сім'єю.
Одного разу Іванові Силі захотілося поїхати до столиці. На вокзалі він зустрівся з Міхою. Той став директором вокзалу як і мріяв. Вони не бачилися десять років і багато чого змінилося за цей час. Цирк "Бухенбах" припинив своє існування. І Іван мріяв відродити цирк. Мілка і Міха погодилися з цією гарною ідеєю. Всі гуртом прибули до цирку. Там зустріли Фендіго і Ренату, які дуже зраділи задуму. Друзі з радістю погодилися відновити цирк "Бухенбах". Про це дізналася мадам Бухенбах зі своїм чоловіком та приїхала на відкриття. В усіх газетах тільки про це й говорили:"цирк "Бухенбах" повертається!".На відкриття цирку розпродали всі квитки, а кошти спрямували на благодійність.
Відкриття "Бухенбаху" було видовищним. Всі були в захваті від нових номерів. Цирк став набагато цікавішим ніж був. А його працівники ще професійнішими.
Відповідь:
Мова, якою написано «Слово о полку Ігоревім», це тогочасна літературна мова русинів, подібна до мови літописів, але з помітно більшими впливами народної[5]. Більшість дослідників припускають, що автор «Слова…» був або киянин або чернігівець, інші (Орлов, Юґов) доводять, що він мусив бути галичанином («карпаторус»).[6]
Діалектологи знаходили в «Слові…» регіональні лексеми Закарпатської Русі і на цій підставі піддавали сумніву можливість створення його на Чернігівщині, віддаючи перевагу Галицькій Русі. Але довести цю чи іншу конкретну тезу нікому не вдається, оскільки майже половина (1500) слів — це надбання різних протоукраїнських діалектів XII ст. Більшість лексики і граматичних конструкцій у «Слові…» є загальнонародною.[7][8]
Зв'язок з народною поетикою, літописом і воєнними повістями свідчить про глибоке народне коріння «Слова…». Помітний і генетичний зв'язок «Слова…» та українських народних дум, але цей аспект історії українського фольклору ще потребує поглибленого аналізу.[8] Побіч слів, прикметних тільки українській мові, в «Слові…» є архаїзми, збережені в українських говірках, є також впливи інших мов.[6]
Є припущення, що копію поеми XVI ст., котру відкрив Мусін-Пушкін, вже значно окнижили переписувачі, які підтягали транскрипцію поеми під панівний тоді болгарський правопис. До того ж вона могла бути не зі старого списку, а з інших копій, які й витворили так звані «темні місця» поеми.[6]
Порівнявши мову «Слова» з сучасною українською мовою, можна виявити досить багато спільного. В перекладі, зробленому для Катерини II, було вказано, що оригінал містить у собі велику кількість «южнорусских» та польських слів, незрозумілих російському читачеві. Слова мають властиві для сучасної української мови закінчення. Незвичні для сучасної російської мови «и» в багатьох словах звучать по-українському, якщо їх змінити на «ы».[6]
Пояснення: