Відповідь:Павло Прокопович Глазовий народився 30 серпня 1922 року в селі Новоскелюватка (нині Казанківського району, Миколаївської області) в сім’ї хлібороба. Вчився у Новомосковській педагогічній школі на Дніпропетровщині. Після закінчення педагогічної школи у 1940 році був призваний служити в армії. Учасник німецько-радянської війни. Після війни навчався в Криворізькому педагогічному інституті, де його запримітив Остап Вишня. Письменник почав опікуватися подальшою долею талановитого юнака, подбав про те, щоб його перевели навчатися у Київ. Друкуватися почав з 1940 року. Пік популярності поета припав на 1980-ті. 1950 року закінчив філологічний факультет Київського педагогічного інституту імені О. М. Горького. У 1950–1961 роках — заступник головного редактора журналу «Перець», згодом заступник головного редактора журналу «Мистецтво». Найвідоміші збірки Павла Глазового – “Великі цяці”,”Картикатури з натури”,”Смійтесь,друзі,на здоров’я”,”Сміхологія. Посібник для всіх, кому любий сміх”. Павло Глазовий лауреат премії імені Остапа Вишні в 1988 році за книгу «Сміхологія». Жив у Києві на вулиці Льва Толстого, 25. Помер 29 жовтня 2004 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі
Пояснення:
До передвесільного циклу належать обряди, пов’язані з досягненням згоди молодих та їх родин на шлюб: запити, сватання, оглядини й заручини. Запити – це попереднє розвідування родиною молодого про наміри батьків молодої. Цей термін був поширений переважно на Харківщині та Сумщині; на Чернігівщині й Кіровоградщині – «допити», на Івано-Франківщині – «визнавки». На розвідини йшли мама або тато молодого чи хтось із близьких родичів. У кінці XIX – на початку XX ст. звичай попереднього розвідування щодо згоди на сватання перетворюється у ввічливе попередження про прихід сватів.Сватання – перша зустріч представників молодого з молодою та її батьками для досягнення згоди на шлюб. В Україні посередників у сватанні найчастіше називали «старостами», але траплялися також назви «сват», «посланець», «сватач», «говорун». У старости просили близьких родичів, поважних одружених чоловіків. Оскільки успіх сватання залежав і від уміння вести розмову, то, обираючи старшого старосту, брали до уваги такі риси вдачі як комунікабельність і дотепність. Сватати дівчину вирушали пізно ввечері, щоб, на випадок відмови, зберегти сватання у таємниці.
На Черкащині, привітавшись, старости починали традиційну розмову про мисливців, що натрапили на слід куниці (олениці)-красної дівиці, чи купців, що дізнаються про товар тощо. Після традиційних вітань і промов старостів, кликали дівчину й прилюдно запитували її згоди на шлюб. Відповідь нареченої була обов’язковою і вирішальною. Instagram: @viiruu