Русалонька із 7-В» характеиристика Софійки Повість-казка Марини Павленко «Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських» — це твір про дитячу фантазію й дружбу, про дорослі проблеми і віру в диво, про сучасність і далеке минуле. Дівчинку Софійку зовсім замучили нічні жахіття, що відбуваються у квартирі знизу. Хазяї цієї квартири поїхали, а за кімнатними квітами доглядає сусідка бабця Валя. Дівчинку трішки лякає і сама бабця, і її чорнющий кіт Фантик, та найбільше її бентежать крики й тупіт, що в ніч на повний місяць чи грозу чуються з пустої квартири внизу. Ще Софійка страшенно переживає через те, що однокласник Вадим Кулаківський майже не звертає на неї уваги. Дівчинку бентежить новина, що рід Кулаківських протягом багатьох поколінь переслідує якесь прокляття. Понад усе Софійці хочеться до родині, щоб Вадик жив у нормальнім сім’ї, не страждав, бо батьки далеко, а стара бабуся не може впоратися з вибриками онука-підлітка. Правда, самому Вадику його життя подобається, адже він робить усе, що заманеться: почав палити цигарки, водиться з якимись непевними людьми, краде й перепродує крадене. Щоб вирятувати однокласника з життєвих негараздів, Софійка відважилася подолати час. Дізнавшись, що стара шафа — це портал, через який можна повернутися в минуле і змінити щось на краще, дівчинка не побоялася використати таку можливість. Дивним чином Софійка завади опиняється у вирі подій. Вона загубила чудові корали, і це завадило тітоньці Оксані вийти заміж за чоловіка, який мав сім’ю і двох дітей, але приховував це. Софійка втрутилася в минуле, врятувала Катрю Кулаківську, її нареченого Семена та його батьків від страшної смерті, а себе привидів загиблих у пустій квартирі. Звичайно, твір наповнений казковими пригодами, мандрами в часі, але, як і в кожній казці, у творі Марини Павленко багато реального. Усе це робить його цікавим не тільки для дітей, а й для дорослих, які, прочитавши «Русалоньку…», зможуть згадати своє дитинство і краще зрозуміти власних дітей-підлітків.
Сімейна бібліотека є майже в кожній сім’ї, бо книга завжди наше життя: навчала, розважала, відкривала нові світи. довгий час книга була найціннішим подарунком. мабуть, тому в бібліотеці моєї бабусі є багато книжок, які вона передасть у спадщину мені, щоб я знала, які були мої предки, чим вони цікавилися, що читали. серед книг сімейної бібліотеки є декілька видань «кобзаря» тараса григоровича шевченка. особливо мою увагу дві факсимільні книги: перше видання «кобзаря» 1840 року та малої захалявної книжки періоду заслання. звичайно, це лише точні копії безцінних книг т. шевченка, але як багато вони можуть розповісти про самого автора, про епоху, в якій він жив. так, з факсимільної копії малої захалявної книжки я побачила почерк великого кобзаря: красиві, дрібненькі літери рівненько лягали рядочками, лише де-не-де автор закреслював слово й надписував інше. мені здається, це свідчить про те, що вірші легко складалися автором. копія першого «кобзаря» може розповісти, де й за яких умов видавався цей твір, дає змогу побачити, який вигляд мали друковані книги першої половини xix століття.
