Івоніка."...очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти..."
"Його сильні, залізні руки, чорні та тверді, заворушилися незамітно…"
"Гарна була земляІвоніка любив її. Він знав її в кожній порі року і в різних її настроях, мов себе самого. Вона пригадувала чоловіка і жадала жертви.
Як була люта, боявся її більше, як почорнілого неба, що віщує тучу."
Марічка. "...погляд у Марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний..."
"Одначе її тонке, ніжне обличчя з ясними лагідними очима усмиряло враження її занедбаного вигляду."
"Була се слабосильна, ще доволі молода жінка з ніжними рисами обличчя, на якім за першим поглядом було пізнати, що тяжка, ненастанна праця й жура, що гнітила її, надали її п'ятно старості."
Учому полягає значення історичної пам'яті для кожної людини без історичної пам'яті немає людини - представника народу, нації. людина без історичної пам'яті - це суто біологічний об'єкт, істота, що живе "тут і зараз". може, їй так зручно, але як же бути з длинною чередою предків, які жили до цієї людини? я вважаю, що не вивчати історію, не пам'ятати її - обначає предати пам'ять предків. історичні факти можуть бути і неприємними для нас теперішніх, але ж це - наша історія. недарма наші предки так уважно слухали кобзарів та лірників. думи та історичні пісні давали простим селянам змогу дізнаватися про історичні події, діяння славетних людей та народних героїв, відчути свою причетність до історії. тільки та людина, що усвідомлює себе нащадком величезної кількості людей, що жили роки, десятиріччя, століття, тисячоліття тому, може вважатися справжньою людиною, яка пам'ятає, звідки вийшла. сучасній людині дуже важливо відчувати себе частинкою славного народу, нащадком славних людей, спадкоємцем багатої культури, продовжувачем традицій, які сягають корінням у сиву давнину.
27 листопада 1863 народилася ольга кобилянська у містечку гура-гумора в південній буковині в багатодітній сім'ї дрібного урядовця. з дитячих років вона знала не тільки українську, а й польську та німецьку мови, якими говорили в її родині.1868батька перевели до м. сучави. там ольга кобилянська познайомилася з місцевим парохом та українським письменником миколою устияновичем. як між родинами в цілому, так і між їх доньками, зокрема ольгою кобилянською і ольгою устиянович, зародилися приятельські стосунки, які тривали до кінця життя письменниці.1880-ті«гортенза, або нарис із життя однієї дівчини», «доля чи воля? »1891пізніше вона жила в селі димка, а з 1891 — у чернівцях.1894вона взяла активну участь у феміністичному русі. ставши однією з ініціаторок створення «товариства руських жінок на буковині», кобилянська обґрунтувала мету цього руху в брошурі «дещо про ідею жіночого руху». письменниця порушила питання про тяжке становище жінки «середньої верстви», активно виступила за рівноправність жінки й чоловіка, за право жінки на гідне життя.1895повість «царівна»1896новели «аристократка», «impromptu phantasie».1898оповідання «valse melancolique».1895-1901повість «земля»1905повість «ніоба», «через кладку».1908«в неділю рано зілля копала…»1917«назустріч долі»1923«зійшов з розуму»1927«але господь мовчить…»1928«пресвятая богородиця, помилуй нас! »1933«не смійтесь»21 березня 1942померла у чернівцях.
Івоніка."...очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти..."
"Його сильні, залізні руки, чорні та тверді, заворушилися незамітно…"
"Гарна була земляІвоніка любив її. Він знав її в кожній порі року і в різних її настроях, мов себе самого. Вона пригадувала чоловіка і жадала жертви.
Як була люта, боявся її більше, як почорнілого неба, що віщує тучу."
Марічка. "...погляд у Марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний..."
"Одначе її тонке, ніжне обличчя з ясними лагідними очима усмиряло враження її занедбаного вигляду."
"Була се слабосильна, ще доволі молода жінка з ніжними рисами обличчя, на якім за першим поглядом було пізнати, що тяжка, ненастанна праця й жура, що гнітила її, надали її п'ятно старості."