Александр Пушкин родился 26 мая (6 июня) 1799 года в небогатой дворянской семье. Начальное образование, как это было принято у дворян, маленький Пушкин получил дома, его обучением занимались учителя и гувернеры, приглашаемые родителями из разных стран Европы. При этом, несмотря на яркий ум, будущее светило русской поэзии никак нельзя было назвать прилежным учеником, преподаватели и родные отмечали в нем отсутствие усердия, но со временем мальчик увлекся чтением. Уже в возрасте семи лет в Пушкине начал развиваться его творческий талант. Начитавшись Мольера, Лафонтена и Вольтера, он сочинял на французском языке маленькие комедии, басни и даже пытался написать поэму.
В 1831 году поэт был принят на службу для написания «Истории Петра», но быстро увлекся образом предводителя крестьянского восстания Емельяна Пугачева и даже отправился в небольшую экспедицию по местам восстания, чтобы собрать материал для своего романа. После этого осенью 1833 года Пушкин вновь уехал в Болдино, где закончил научное сочинение «История Пугачева», написал «Сказку о рыбаке и рыбке», «Сказку о мертвой царевне и о семи богатырях», поэму «Медный всадник», которую запретили к публикации, начал работу над «Пиковой дамой». После возвращения в Петербург Пушкин попытался оставить службу или хотя бы получить продолжительный отпуск, но предложенные условия его не устроили, и он остался в столице. На эти годы приходится застой в творчестве поэта, некоторые произведения оказываются запрещенными к печати, другие выходят с трудом и не получают широкого признания. К тому же Пушкин много экспериментирует, и эти изменения не находят отклика у читателя. В 1836 году Пушкин получает разрешение на издание альманаха под названием «Современник», где публикуется он сам и другие именитые поэты и писатели, такие как Николай Гоголь, Иван Тургенев, Василий Жуковский. Однако издание оказалось убыточным и, чтобы хоть как-то поднять количество подписчиков, Пушкин публикует в нем свой роман «Капитанская дочка». Работа над журналом занимала все время поэта.
ПАСПОРТ ТВОРУ
Рід літератури «Мартин Боруля»: драма.
Жанр «Мартин Боруля»: трагікомедія (комедія в 5-ти діях — так визначив жанр твору автор),
Тема «Мартин Боруля»: сатиричне зображення заможної верхівки села, що в гонитві за дворянськими привілеями ігнорує здорові моральні норми.
Ідея «Мартин Боруля»: утвердження думки, що гідність людини визначає не належність до привілейованого соціального стану, а чесна праця, простота і щирість у стосунках з людьми; смішна та людина, яка соромиться бути собою, захоплюється фальшивими цінностями, з усіх сил намагається пристосуватися до швидкоплинної моди.
Художній напрям «Мартин Боруля»: реалізм.
Дійові особи: Мартин Боруля, заможний хлібороб, його дружина Палажка, син Степан, донька Марися; Гервасій Гуляницький, багатий шляхтич, його син Микола; Націєвський — реєстратор з ратуші; повірений Трандалєв; Протасій Пе- ньонжка, Матвій Дульський — чиншовики; Омелько, Трохим — наймити Борулі.
Сюжет, композиція «Мартин Боруля»: комедія в 5-ти діях. Події відбуваються протягом кількох тижнів.
В основу сюжету твору покладено невигадану анекдотичну історію гонитви селянина за дворянством і втрати надії на нього через прикрий недогляд, допущений писарем у минулі часи, — розбіжність в одній-єдиній літері прізвища. Сюжет комедії «Мартин Боруля» письменник побудував на фактах з життя родини Тобілевичів: батько драматурга, який тривалий час служив управителем поміщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. На це витратив чимало часу, але марно — дворянство не було доведено, оскільки прізвище в старих документах було Тебілевич, а в нових — Тобілевич. Карпенко-Карий використав цей факт, аби висміяти намагання простої людини вибитись у дворяни, хибно думаючи, що цим можна в чомусь вивищитися над іншими.
Розв’язка — гостро драматична. Мартин скрізь зазнає поразки, і, нарешті, одна літера в прізвищі (Боруля — Беруля) кладе край його змаганням за дворянське звання: рід Мартина не визнали дворянським.
Сюжет твору (своєрідна, яскраво національна версія відомої комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич») становлять гумористичні сцени із життя заможного хлібороба Мартина Борулі, який домагається втрачених дворянських прав. Щоправда, у Мольєра моралізаторство має абстрактно-повчальний характер, а в Карпенка-Карого воно спрямоване проти конкретних побутових і соціальних явищ, поданих у національному художньому зрізі. У цьому, до речі, одна із суттєвих відмінностей між творами класицизму («Міщанин-шляхтич») і реалізму («Мартин Боруля»),
Сповнені іронії, а іноді й сарказму сцени, у яких Боруля намагається завести у своєму домі «дворянські порядки». Комізм тут досягається через разючу невідповідність між давно усталеним життя селянина- хлібороба й омріяною панською шляхетністю.
Проблематика «Мартин Боруля»:
людської гідності, усвідомлення того, що щастя не в чині або посаді;
праці як духовної потреби і джерела матеріального статку;
батьків і дітей;
меншовартості;
кохання і сімейного щастя.
Примітки: Драму було надруковано у львівському журналі «Зоря» 1891 року. Завдяки добродушному народному гумору, упізнаваності, психологічній переконливості образів, гострій злободенності проблематики п’єса ось уже понад сто років з успіхом іде на сценах вітчизняних театрів.