Короткий зміст:
Громадянська війна. Головний герой – Я або безіменний чекіст є головою «чорного трибуналу комуни». У трибуналі четверо: сам Я, доктор Тагабат, молодий хлопчина Андрюша та дегенерат, що уособлює вірного, але бездумного пса революції.
Чорний трибунал разом з червоноармійцями входить до міста, розташовується у «будинку розстріляного шляхтича». Чорний трибунал призваний винищити всіх, хто проти нової радянської влади. Тих, хто не згоден хапають на вулицях, висмикують з квартир, містом йдуть облави. Всіх, хто потрапив до рук червоноармійців ведуть до Я. Саме безіменний чекіст повинен вирішити, чи розстріляти ту чи іншу людину, як ворога революції. Хоча насправді ніякого суду немає, головний герой просто дивиться на чергового затриманого й промовляє страшний вирок «Розстріляти!». Він – голова чорного трибуналу, караюча рука нової влади, він не має права на емоції. Але інколи його все-таки починають мучити сумніви, дуже неясні, заглушені радянською пропагандою, але вони розбурхують його душу, примушують мучитись. В такі миті, коли йому треба заспокоїтись, він йде на край міста, туди, де живе його мати. Хвильовий подарував образу матері безіменного чекіста лише одну прикмету – від неї завжди пахне м’ятою. Син притуляється до неї, відчуває заспокійливі пахощі м’яти й чує лагідний голос: «Сину, мій м’ятежний сину, як ти змучив себе». У обіймах матері йому стає спокійніше, він відпочиває серцем і знов відправляється вершити червоне правосуддя.
Впродовж усього твору автор показує трансформацію, що відбувається в душі героя. Якщо спочатку його гнітить те, що він змушений робити, то згодом він починає отримувати якусь хворобливу насолоду від того, що коїть. Поступово він починає відчувати себе Богом, вершителем людських доль. Йому не треба думати, не треба відчувати, він-воля партії, він всемогутній! Й чергового разу, коли до його кабінету мають завести засудженого, він вирішує навіть не повертатись до нього обличчям, а одразу винести вирок. І тільки тупіт багатьох пар ніг примушує його озирнутися.
Перед ним черниці, багато черниць, а серед них – знайомі очі, очі його матері. Як мати Я опинилася серед прихильниці Бога, невідомо, однак Чекіст не повинен зважати на почуття, бо він…Він не може виголосити вирок, він занімів. Черниць ведуть у підвал, а голова чорного трибуналу залишається наодинці зі своїми думками. Як він має вчинити? «Я чекіст, але я і людина» – ось які думки бентежать його. Революційні ідеали зіштовхуються зі справжніми людськими цінностями. Хто переможе: чекіст чи людина? До кабінету заходить Андрюша і пропонує влаштувати втечу матері Я, однак розлючений чекіст відсилає його.
На світанку надходить новина, що в місто рвуться білі, треба відступати, але перед тим стратити всіх ворогів революції. Полонених вишиковують на галявині біля лісу. До Я підходить доктор Тагабат. «Ось ваша мати, візьміть її і робіть, що хочете…». Навіть ця залізна людина розуміє, що таке справжні ідеали, він фактично дає свою згоду на врятування матері. Я відводить мати до лісу, він все вирішив для себе, але в глибині його душі все ще йде боротьба. Людина чи чекіст? Мати бачить, як мучиться її син, і вирішує все за нього – лягає грудьми на маузер, який він тримає у руці. Лунає постріл. Жінка падає. Безіменний чекіст чує, як доктор кричить, що треба відступати. Він біжить за військом, потім повертається, бере до рук тіло матері, вдивляється в її мертве обличчя. Його знов кличуть, і він кидає тіло найдорожчої людини, кидає не поховавши, а сам біжить туди, де горять для нього вогні загірної комуни.
Наближається 8 березня. І усі гадают, що такого незвичного подарувати своїй матусі?
Я б подарувала своїй мамі букет чудових, різноманітних квітів. Вона дуже любить квіти. Тому я придбала б для неї ромашки - символ юності, червоні троянди - символ моєї любові до неї, нарциси- символ лагідності.
Цей букет був бі створеній з любовью.
А різні квіти радували б її око. Цей букет я такой бі прикрасила б різноманітними стрічками. І мені б було б дуже приємно подарувати такий букет своїй любій матусі.