Не знаю як у інших, а моє щастя - це родина. Я щаслива коли щаслива моя мати, мій батько (бабуся і дідусь), для меня більшого й не потрібно. Головне, щоб вони були здорові, щоб було взаєморозуміння, щоб була довіра й нерозлучність, як у справжніх сімей. Але й не мало важливіша для меня - моя Батьківщина. Це місце де я народилась, де я росту, це місце за яке я стану горою не вагаючись. Адже це моя Батьківщина, і може якщо я своїм власним прикладом покажу, то й інші не будуть байдужі. Жити в щасливій державі, з щасливими людьми - це моя мрія, моє щастя.
«енеїда» і. п. котляревського — найвизначніша віха в становленні нової української літератури. перша друкована книга, написана живою мовою, перша високохудожня національна поема, що своєю появою засвідчила початок нової доби у розвитку українського письменства, була покликана до життя самою дійсністю, породжена довготривалою національно-визвольною боротьбою українського народу, багатовіковим поступом його культури. «енеїду» сміливо можна назвати своєрідною енциклопедією українського побуту кінця xviii — початку xix ст. енциклопедією не поважно-героїчною, а гумористично-сатиричною, що відповідало водночас і образному травестійно-бурлескному жанру, і національному характеру українського народу. письменник відходить від вергілія, грунтує свій сюжет на національних явищах, показує цілий період життя, народний побут і вітчизняну історію, безпосередньо гетьманщину. поема котляревського чарує нас барвистим українським колоритом, безліччю ситуацій і образів, узятих із живої дійсності, історичного минулого. дотепи сповнені народної мудрості, вони влучні, чисто «земні», національні. перед нами одна за одною проходять яскраві, широко схоплені, правдиво відтворені картини національного побуту, риси народного світогляду, народного гумору. ось, приміром, як троянець котляревського поводиться після бенкету в дідони: еней на піч забрався спати, зарився в просо, там і ліг; а хто схотів, пішов до хати, а хто в хлівець, а хто під стіг. величезне значення для письменника мали національні джерела, український фольклор, народні перекази, анекдоти, дотепи. сам поет говорив про наполегливе шукання ним саме таких джерел: «піду я до людей і порошу їх розказати, що чули од дідів своїх; я, може, що-небудь прибавлю, переміню і що оставлю, — писну, як од старих » у своїй поемі котляревський широко застосовує прийоми українського народного віршування, творчо використовує різдвяні та великодні вірші, інтермедії та інтерлюдії. тут і багатющі скарби народної поезії пафос козацьких літописів, і традиції «мандрованих дяків», і поетично-філософські настанови г. сковороди з його мужнім відстоюванням прав і гідності «чорного народу», з його огидою до всіляких «трутнів і п'явок».
