відповідь:
повість "шпага славка беркути" навчає нас розумінню того, як важливі в житті кожного з нас моральні чесноти. як же важливо мати повагу до близьких людей - батьків, друзів, та й загалом до кожної особистості. кожен з нас має нести відповідальність за свої вчинки. життя має свої закони, свої випробування, які кожен має пройти достойно, залишаючись людиною. підлість, байдужість, безвідповідальність духовно нівечать людину, деморалізують її. твір "шпага славка беркути" - багатоаспектний та багатопроблемний, що, перш за все, вчить своїх читачів бути людяними та чуйними.
пояснення:
Іван Карпенко-Карий — український письменник, драматург, актор, режисер, брат Миколи Садовського та Панаса Саксаганського. На його честь названо Київський національний університет театру, кіно і телебачення.
Справжнє ім’я — Іван Карпович Тобілевич (псевдонім Карпенко-Карий поєднує в собі ім’я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого — героя п’єси Тараса Шевченка «Назар Стодоля»).
Іван Карпович Тобілевич народився 29 вересня 1845 р. у слободі Арсенівка на Херсонщині (тепер Новомиргородський район Кіровоградської області) у родині зубожілого дрібного шляхтича, управителя поміщицького маєтку. Навчався в Бобринецькому повітовому училищі, яке закінчив у 1859 р. Відтоді майже двадцять років служив канцеляристом. З початку 60-х років брав активну участь в українському театральномузичному житті. Протягом тривалого часу входив до різних театральних труп, на основі яких склався так званий театр корифеїв. Один із засновників цього театру. З театром корифеїв також пов’язані імена Марії Заньковецької, Панаса Саксаганського. Скрізь, де українські актори давали вистави, вони мали незмінний успіх.
У 1900-1904 рр. Іван Карпович Тобілевич створив власну трупу. Виконував переважно комедійні акторські ролі.
1907 р. Миколі Карповичу Садовському вдалося відкрити в Києві постійний Український театр. Заслуга швидкого розвитку театру належить видатній родині Тобілевичів, члени якої виступали під сценічними псевдонімами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Кожен з них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і режисером.
І. Карпенко-Карий — автор багатьох п’єс. Справжню популярність йому принесли комедійні твори «Мартин Боруля» (1886 р.), «Сто тисяч» (1889 р.), «Хазяїн» (1900 р.). У них автор виступив проникливим гачем життєвих процесів, що зумовлювали суттєві зміни в українському суспільстві. Драматург звернув увагу на викривлення селянської психології, спричинені маніакальною жагою збагачення. Моральна деградація, руйнування родинних і людських взаємин, самодурство й тупе чванство — такі негативні риси побачив Карпенко-Карий в українському селянському середовищі.
І. Карпенкові-Карому належить кілька п’єс на історичні теми. Серед них певний інтерес становить трагедія «Сава Чалий» — не перша в українському письменстві драматургічна обробка відомої народної пісні. На драматургічній практиці Карпенка-Карого суттєво позначився його власний театральний, передусім акторський досвід, що диктував пошук тих сценічних засобів, які б сприяли формуванню масового українського глядача.
Помер Іван Карпенко-Карий 15 вересня 1907 р. у Берліні, похований на хуторі Надія.
До 175-річчя від дня народження Івана Карпенка-Карого в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено віртуальну книжкову виставку. До уваги користувачів пропонуються добірки творів Івана Карпенка-Карого, книжки й статті про його життя і творчість та інша література про нього.
На виставці представлено документи з фондів НБУ імені Ярослава Мудрого та інтернет ресурси. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.
Объяснение: