Твір «Енеїда» Івана Котляревського присвячений славетному минулому нашого народу, його возвеличенню через показ образів із Біблії та давньогрецької літератури. У поемі показана подорож славного парубка і не тільки його власні героїчні подвиги, а й подвиги усього українського мужнього війська.
Немає ніяких сумнівів щодо актуальності теми «Енеїди», бо і в наш час гостро стоїть питання національного відродження України. Своїм задумом поема сповна виправдовує тенденції часу, за до давніх образів троянських та грецьких героїв вона підносить найкращі риси вояків, у яких ми підсвідомо бачимо українців. І це впливає на національний дух читачів.
Основною метою Котляревського було розбуркати український народ, пробудити його дух, нагадати про те, що і в нас є славетне минуле, що і в нас були свої герої, які вчиняли подвиги. Автор написав поему тією мовою, якою розмовляє народ, і зробив це свідомо, бо не хотів застосовувати офіційну мову, на якій велись справи і було прийнято писати. Він хотів вивести розмовну, народну мову в розряд літературної. Перед автором стояла мета описати пригоди та життя грецького героя і для більш легкого сприймання читачами перевести їх в український контекст.
Еней — головний герой поеми, який знаходиться в центрі уваги, і якого доля посилає на війну. Він, з одного боку, майже ідеальний, і в той же час, з іншого боку, в ньому є доля гумору, кумедності. Основні зусилля в творі спрямовані на поєднання давньогрецьких та біблійних мотивів з традиціями українського народу. У поемі вдало поєднані грецька міфологія з українською історією, дуже влучним є і поєднання українських і грецьких назв та імен. Національно-історичне питання є основним питанням поеми, воно сповнене образами та паралелями, за до яких передається історизм твору та атмосфера міфічності.
Автор ставить перед собою завдання і вдало його виконує: він зображує українське минуле і дійсність так, щоб народ її сприйняв як рідну, щоб мова, на якій вона написана, була зрозуміла для народу.
Поема «Енеїда» стала поштовхом для створення схожих творів у авторів інших національностей, наприклад «Енеиди навыварат» білоруською мовою. Сатира та гумор в творах І. Котляревського стали чудовою традицією, яку було продовжено в талановитих творах Валерія Пронози, Остапа Вишні, Степана Олійника, Василя Чечвянського, Сергія Воскрекасенка, Олександра Ільченка та інших. «Енеїда» стала справжнім джерелом для митців наступних поколінь.
Відповідь:
1. В
2.Б
3. А
4. Г
5.Б
6.Г
7.В
8.
9.В
10.?
11.
12.В
РІВЕНЬ 2
1.Справді,твір Івана Карпенка-Карого досі має актуальність і тісно пов'язаний з нашим часом.Це проявляється у ставленні Мартина Борулі до дворянства,адже у наш час люди хочу бути багатими,і роблять це різними і дуже підлими шляхами.Хоч Мартин нікого не зраджував,але його охопила та "манія" до грошей,до звання дворянина,що він хоч ним і не був,але прийняв правила "дворянства" у себе вдома.Сім 'ї це не дуже сподобалося,тобу в нього булі дуже напружені стосунки з членами родини.Мартин намагався,але все ж таки не став дворянином і добився лише зміни однієї букви в призвищі.
Отже,Іван Карпенко-Карий хотів сказати нам,що не треба втрачати розум і здоровий глузд заради грошей.
2.Якби в романі діяв лише Чіпка, з усіма його бідами, то, мабуть, можна було йому співчувати. Мовляв, а що ж іще робити у подібних умовах? Але ж поряд з Чіпкою мати, Галя, Грицько, Христя. Намагаючись підтримати героя, вони підказували йому інший шлях. Якби прислухався, може, став би хазяїном, як Грицько, добрим і ніжним чоловіком для Галі, а для матері — люблячим сином.
3.Карпо — грубий, черствий парубок. Його очі завжди сердиті, бліде лице — неласкаве. «Він ніколи не сміявся гаразд, як сміються люди, а його насуплене жовтувате лице не розвиднілось навіть тоді, як губи осміхались». Карпо — непривітна людина, а через нескінченні сварки стає дедалі більше й більше грубішим. Доходить до того, що в пориві злості він кидається на батька з кулаками і кричить: «Задушу, іродова душе!» Прагнення власного матеріального достатку заглушує в Карпові родинні почуття і доводить до того, що він перед очима всього села женеться з дрючком за рідною матір'ю.
Щодо невісток, то й у їхніх характерах відбуваються зміни. Егоїстична, сварлива, скупа Мотря ще більше зненавиділа людей, коли стала самостійною господинею. У неї з'являються злість і жорстокість. Поряд із Мотрею автор показує Мелашку. Вона добра, спокійна, в усьому підкоряється свекрусі. Та під впливом Кайдашів вона втрачає свою душевну красу, привабливість, доброту, стає егоїстичною, як і інші члени родини.
Я вважаю, що якби не було сварок у Кайдашевій сім'ї, якби всі жили мирно, то Мелашка і Лаврін залишилися б добрими, спокійними, привабливими, а Карпо і Мотря не почерствіли б ще більше, а навчилися б поважати людей, цінувати доброту.
Мені не подобається, що всі вони зосереджені на їхніх взаєминах, і замість прагнення миру і злагоди у них виникає озлобленість одне до одного. Не уявляю, як рідні люди можуть будувати своє життя на взаємній недовірі, лукавстві та дріб'язковості. Вони просто приречені вести хатні війни постійно, марно силкуючись вихопити собі більший шматок.