Поезія входить до циклу "Невільничі пісні", створеного в 1895-1896рр. Вона є зразком громадянської лірики. У творі поетеса звертається словом туги й жалю до рідного краю; зазначає, що не бачила страшнішого гніту, ніж той, що терпить український народ. Леся Українка заперечує ридання над нещасливою долею, що гаються довгі роки. Особливо у фіналі твору:
Маруся — проста дівчина-бранка з благородною, чистою душею. Вона не забула своєї вітчизни, народу і прагне врятувати козаків-не-вільників. Звідси благородні риси і вчинки героїні. Маруся Богуславка не осуджується в думі, хоч вона і «потурчилась, побусурманилась». Навпаки, співець викликає до неї глибоке співчуття у слухачів, наділяє її багатьма позитивними якостями: християнська земля для неї — «наша», Маруся постійно думає про змучених невільників і здійснює свій задум — допомагає їм вирватись з ненависної турецької каторги.
Мирослава Мирослава-дочка боярина Тугара Вовка,яка виховувалася простою селянкою.Була привчена до всякої роботи.Зростала духовно багатою,незалежною,володіла зброєю.Головне для Мирослави-бути вірною собі,діяти так,як підказує сумління.Розвинене почуття справедливості,була справжньою патріоткою. Максим Визнання рівності між людьми.Найвищий ідеал-влада громади.Любов до рідної землі.Вірність давнім звичаям.Чесність і відвертість,справедливість. Тугар Вовк Почуття своєї вищості,зарозумілість,найвищий ідеал-влада власника.Відсутність відчуття патріотизму.Зневага до народних звичаїв,віри.Підступність і хитрість,жорстокість. Бурунда Егоїстичний,жорстокий,зарозумілий,підступний і брехливий. Провідна думка твору Єдиність жити,працювати для громади,боротися за її добробут.Тухольці думали не лише про себе,а й про сусідні села.Відданість.Захар Беркут віддав своє життя на поправу і скріплення добрих громадських порядків у своєму селі.
Поезія входить до циклу "Невільничі пісні", створеного в 1895-1896рр. Вона є зразком громадянської лірики. У творі поетеса звертається словом туги й жалю до рідного краю; зазначає, що не бачила страшнішого гніту, ніж той, що терпить український народ. Леся Українка заперечує ридання над нещасливою долею, що гаються довгі роки. Особливо у фіналі твору:
Доволі все їм литись,-
Що сльзи там, де навіть крові мало!