Тільки вчинки по справжньому розкривають людину, тільки завдяки їм ми можемо дізнатися про справжні наміри. Як не прикро про це говорити, але нерідко буває, що слова не відповідають діям. Люди дають обіцянки, клянуться до але відмовляються від своїх слів і при нагоді тікають від відповідальності.
Буває, що пусті слова люди не можуть підтвердити своїми вчинками. Вчинки – це дзеркало душі.
В нашому світі існують як добрі так і злі вчинки. І це вибір кожного. Але на вчинки впливає багато факторів. Лише від виховання людини багато
чого залежить, дитина все повторяє за батьками, отже сім’я повинна бути прикладом для дитини і подавати гарний приклад. Середовище також дуже важливе для людини. Суспільство не менш вагоме, воно також має великий вплив на поведінку людини. Ми бачимо кожний вчинок, який здійснює людина.
По телебаченню ми часто гаєм за вбивством, війною і це не має добрий вплив на підростаюче покоління та і на суспільство в цілому. На вулиці бачимо багато подій, які відбуваються кожного дня. Та ці всі фактори допомагають людині зробити вибір.
Люди повинні знати, що кожний їх вчинок бачить якась людина, малька дитина. Якщо її вчинок добрий та щирий це дуже гарний приклад для всіх. А якщо злий і грубий, то повинні знати, що кожен такий приклад не має нічого доброго. Кожна поведінка. Кожний вчинок, злий він чи добрий завжди повертається до того хто його вчинив в двійному розмірі. Тому, на мою думку, кожна людина повинна турбуватися і думати не тільки про себе, але й про оточуючих та своїх рідних, про тих кому вони подають приклад і чи хочуть, щоб так відносились до їх.
Повість григора тютюнника «климко» переносить читача у тяжкі часи фашистської окупації україни, відкриваючи дещо призабуту сторінку нашої історії. головний герой твору климко - це хлопчик, що йде за багато кілометрів про сіль, щоб потім продати її та врятувати від голоду улюблену вчительку з донькою-немовлям і себе з другом. климко відважно йде дорогами війни, сповненими небезпек, перемагаючи в собі страх, перемагаючи інколи фізичне безсилля та хворобу. за віком він був нашим однолітком, тому так боляче відчуваєш серцем усі його страждання, вражаєшся його витримці і недитячій мудрості. а ще, здається, неначе приміряєш на себе ту важку подорож климка і вчишся у нього рішучості та милосердю . це милосердя беззахисних дітей війни стало головною темою повісті. автор розповідає про зустріч на базарі климка та зульфата зі своєю вчителькою, яка з малою дитиною опинилася в безвиході. з цього часу у друзів з’явилося благородне бажання їй, і вони беруть на свої слабкі плечі усі турботи про наталю михайлівну з олею, стають їх опорою. саме опікуючись їх життям у першу чергу, вирушає юний герой новели климко у далеку дорогу, климко з шевцем рятує під час облоги на базарі незнайому дівчину від німеччини, хоч міг розплатитися за це життям. і ми розуміємо, що справжні люди залишаються людьми навіть в екстремальних ситуаціях, виявляючи співчуття й милосердя до інших. пізніше ми бачимо климка під час перебування у тітки марини, яка виходжувала його в гарячці і хотіла навіть залишити в себе — всиновити. але хлопчик, хоч йому і у доброї жінки, не погодився, бо відчував відповідальність за життя дорогих йому людей. мені здається, що у цьому епізоді дуже виразно показується доброта і самовідданість людської душі моїх співвітчизників-українців. та найважливішим, на мій погляд, є заключний епізод новели — повернення климка з торбиною солі на станцію, радянському полоненому і смерть хлопчика. після небезпечної дороги, після важких випробувань, сповнений радістю, повертався назад климко з дорогоцінною сіллю. і тут підстерегла хлопчика невблаганна смерть, як підстерігала вона на тих воєнних дорогах багатьох його ровесників. та навіть у цю судну годину климко постає людиною, що дбає не про себе, а про інших. забувши про небезпеку, він показує радянському полоненому воїну, куди втікати. тут і скосила його черга з німецького автомата: «він уп’явся пальцями в діжурку на грудях, тихо ойкнув і впав. а з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль…». перед очима ще довго стоїть ця цівочка солі, а серце заповняє безмежна туга і любов до хлопчика з безкорисливою, милосердною і відчайдушною душею, що жила для добра. любов до всіх дітей війни, які виявляли таке милосердя, яке й дорослим інколи
Він добрий, працьовитий, уважний, ввічливий, чуйний. ВІн прагне досягти своєї мети, переборюючи різні перешкоди. В 11 років пішов мандрувати, він нічого не боявся. Він хотів врятувати близьку людину, ризикуючи своїм життям. Усе життя Климко піклувався завжди про інших, Утративши єдину близьку людину, він не може опанувати себе, аж поки не виникла потреба опікуватися долею вчительки. Доля немов винагородила хлопчика за високе благородство помислів і вчинків, але зла було більше. Климко, якого вбила війна, все таки зміг вистояти і залишитися людиною. Він багато встиг за своє коротке життя, встиг зрозуміти і довести, що за будь-яких обставин потрібно залишатись людиною
Буває, що пусті слова люди не можуть підтвердити своїми вчинками. Вчинки – це дзеркало душі.
В нашому світі існують як добрі так і злі вчинки. І це вибір кожного. Але на вчинки впливає багато факторів. Лише від виховання людини багато
чого залежить, дитина все повторяє за батьками, отже сім’я повинна бути прикладом для дитини і подавати гарний приклад.
Середовище також дуже важливе для людини. Суспільство не менш вагоме, воно також має великий вплив на поведінку людини. Ми бачимо кожний вчинок, який здійснює людина.
По телебаченню ми часто гаєм за вбивством, війною і це не має добрий вплив на підростаюче покоління та і на суспільство в цілому. На вулиці бачимо багато подій, які відбуваються кожного дня. Та ці всі фактори допомагають людині зробити вибір.
Люди повинні знати, що кожний їх вчинок бачить якась людина, малька дитина. Якщо її вчинок добрий та щирий це дуже гарний приклад для всіх. А якщо злий і грубий, то повинні знати, що кожен такий приклад не має нічого доброго. Кожна поведінка.
Кожний вчинок, злий він чи добрий завжди повертається до того хто його вчинив в двійному розмірі. Тому, на мою думку, кожна людина повинна турбуватися і думати не тільки про себе, але й про оточуючих та своїх рідних, про тих кому вони подають приклад і чи хочуть, щоб так відносились до їх.