Характеристика Василя Чепіжного "Сіроманець", М. Вінграновський:
неохайний, недбалий: усе робить сяк-так;
жорстокий: б’є коня прикладом, прив’язує вовка за шию до драбини;
боягузливий: підняв руки вгору, коли вовк загнав його в болото, «загарбався головою в сніг», «вкляк», «задкував лісом»;
злопам’ятний: неодноразово згадує про козу, яку з’їв Сіроманець;
глузливий: глузує з собак, коли ті зачули Сіроманця, як його впіймали, з дружини, коли вона годує собаку;
лютий: люто рушає на вовка, влаштовує погоню на нього;
безжалісний: до коня, вовка, собак;
запобігливий, послужливий: «слухаю», «єсть»;
користолюбний: думає про те, як продасть цуценят;
брехливий: говорить про те, що вовк з’їв вівцю, толочить посіви;
схильний до крадіжок: «Аби я був вовком, я б тоді все розказав Сіроманцю і про Василя Чепіжного, як він ночами краде у полі солому»;
любить випити: «правда, я зранку добряче випив»;
грубий: на що вказує його мова.
Відтак можна зробити висновок про те, що з образом Чепіжного пов’язане щось недобре, холодне, неприємне. Перед читачем постає груба, користолюбна, жорстока людина.
Наталка — народний ідеал української жінки. У цьому образі є всі ті якості, які притаманні для молодої дівчини в народних піснях, казках… Наталка вродлива, трудівниця, невсипуща хазяйка, розумна, чемна, привітна, ласкава, любить і шанує свою матір, але, поважаючи інших, вона вимагає поваги і до себе. Глибоке, вірне, самовіддане кохання Наталки до Петра відтворено таким, яким це почуття зображено в народних піснях. Наталчин ідеал сімейного щастя співпадає з народним. Наталка завжди чарує великою пошаною до матері, до старших, своєю працелюбністю, дівочою чистотою, скромністю і відданістю великому коханню. Петро — представник трудового народу. Поставлений автором у типові умови тогочасної дійсності, сирота Петро виховується у чужій родині, з якої був вигнаний за те, що покохав доньку свого багатого покровителя (Наталка говорить, що Петро був бідний, любив її і за те потерпів і мусив її оставити), і блукає по заробітках. Але сам образ не є цілком типовим. Як на бурлаку-заробітчанина, Петро надто чутливий, м’яко- хараткерний, нерішучий, слабовільний. Разом з тим у п’єсі ці риси характеру Петра мають і соціальну та психологічну вмотивованість: вони є результатом залежного, підневільного становища сироти-бурлаки Микола — сирота без роду, без племені, без таланту і без приюту. У цьому образі І. Котляревський відтворив патріотизм українського трудового народу. Найсильніше почуття в Миколи — прагнення до особистої волі, прагнення позбутися залежності від багатіїв. Його мрії не обмежуються бажанням мати сім’ю, власну хату, господарство. Він прагне волі, хоче незалежного життя. Єдиним місцем, де бідна людина могла почувати себе хоч відносно вільною, в той час були причорноморські степи, куди й направляється Микола. Але він любить свій поневолений край, пишається тим, що його рідна Полтава благоустроюється: «…вулиці застроюють новими домами, то кришки красять, то якісь пішоходи роблять…— аж дивитися мило» Тетерваковський — тип дрібного чиновника часів кріпосництва. Тетерваковський — дворянин, але займає найнижчу посаду, яку могла одержати людина його середовища: він — возний, розвозив різні папери до повітових судів, виставляв майно на продаж тих, хто заборгувався. Складав також різним людям позови, скарги й ін. Ця служба відкривала йому можливість обдирати клієнтів, багатіти за їхній рахунок) Возний виховувався у середовищі чиновників, хабарників, сприйняв погляди та переконання цього середовища і керувався ними все життя) Виборний Макогоненко — тип заможного українського селянина, який вибився на дрібного сільського урядовця. Возний характеризує виборного як хитру і вертку людину. «Ти умієш увернутися — теє-то як його — хитро, мудро, недорогим коштом,— говорить він виборному, вмовляючи його згодитися висватати Наталку. На ці ж риси вдачі «старшого в селі» вказує і Микола: «…чоловік і добрий був би, так біда — хитрий, як лисиця… і на всі сторонни мотається: де не посій, там і уродиться, і уже де і чорт не зможе, то пошли Макогоненка, зараз докаже» Терпилиха — типовий образ селянки-біднячки. Усі вчинки і поведінка героїні визначаються перш за все глибокою материнською любов’ю. Вона якнайгарячіше хоче своїй дочці-одиначці щастя, бореться за нього. Але її розуміння щастя зовсім протилежне Наталчиному: для неї воно — в достатках. У минулому багата, а тепер дуже бідна, вона добре знає перевагу багатства над бідністю. Терпилиха бачить, як її дочка б’ється над чужою роботою, щоб забезпечити матір, і цінує це. Але, добре знаючи сучасні їй умови життя, вона прекрасно розуміє, що чесною працею злиднів не позбутися.