Українська література другої половини ХІХ ст. (с. 10-11)
1. «Громаду» у Відні заснував
А Іван Пулюй
2. У Швейцарії виходив друком журнал
Б «Громада»
3. Установіть відповідність.
1 романтизм — Б зображення незвичайних, яскравих, сильних характерів, їхнього внутрішнього світу.
2 реалізм — Г зосередження уваги на найзлободенніших проблемах повсякдення.
3 натуралізм — А пізнання й відтворення істини через використання здобутків природничих наук.
4. Розкажіть про історичні обставини, у яких розвивалася українська література другої половини ХІХ ст.
На літературному процесі другої половини ХІХ ст. відчутно відбивалася політична роз’єднаність нації, що й далі перебувала в складі Російської та Австро-Угорської імперії. Це позначалося на характері та інтенсивності національного самоусвідомлення українського народу, самовизначення й самоорганізації його інтелігенції. Але спільним було розгортання боротьби проти політичного й національного гніту та за розв’язання гострих соціальних суперечностей.
Від 60-х років в Україні набув значного поширення народницький рух. Групи «Землі і волі», а згодом «Народної волі» й «Чорного переділу» діяли в Києві, Харкові, Одесі, Полтаві та інших містах. Учасники народницького гуртка «Київська комуна» (1873-1874) вели пропаганду серед селян і робітників.
Інтенсивність розвитку української літератури, на жаль, призупинив спочатку Валуєвський циркуляр (1863), який декларував, що української мови «не было, нет и быть не может», а тому й забороняв друкувати українською навчальні, популярно-просвітні й духовні книги.
Емський указ 1876 р. разом із низкою додаткових цензурних розпоряджень 1880-1900 років по-своєму завершував розпочату ще Петром І політику денаціоналізації української суспільності й культури. У саму основу національної культури були спрямовані заборони українських книжок для дітей без національного чуття й усвідомлення власного національного коріння. Заборонялося вживання слів «Запорозька Січ», «козак», «воля» й навіть «Україна».
5. Розкрийте поняття «загальнолюдське» і «національне» в літературі. Проілюструйте свою відповідь конкретними прикладами.
Невід’ємною ознакою літератури є її національна своєрідність та вселюдський вимір. Це означає, що мистецтво слова кожного народу має національну самобутність, є носієм ознак, що характеризують націю, відбивають ментальність народу, його духовність. Національна своєрідність літератури позначається на тематиці й проблематиці творів, змалюванні характерних типів, що виявляють себе через індивідуалізовані риси героїв. Ця органічна якість художньої літератури певного народу яскраво розкривається через систему змістових і формальностильових особливостей, притаманних національним митцям. Проте література кожного народу несе у собі не тільки національні особливості, а й загальнолюдські, близькі читачам інших народів. Українська література є гуманістичним мистецьким феноменом, адже завжди несла великий заряд любові до людини, захищала людську гідність.
Невипадково твори українських письменників знаходили відгук у серцях читачів світу, які захоплювалися іскрометним сміхом Івана Котляревського, глибоким патріотизмом Тараса Шевченка, інтелектуалізмом Лесі Українки, гуманістичним пафосом Ольги Кобилянської, неповторною поетикою Михайла Коцюбинського. А творчість Івана Франка може бути окрасою будь-якої європейської літератури. Читачам багатьох країн імпонує пафос утвердження духовної цінності людини, її права на свободу, рівність, вільний розвиток, захист державної незалежності.
1. Реалізм як основний напрям літератури 2-ої пол. XIX ст.: характерні ознаки, представники.
Перша половина XIX століття - особлива сторінка в процесі становлення і розвитку реалістичного методу. Соціальний аналіз, взаємодія типових характерів з типовими обставинами, відтворення світу, як непростої єдності , а суперечливої цілісності - всі ці та інші ознаки свідчать про якісно новий етап реалізму XIX століття в порівняння з реалізмом доби Відродження і Просвітництва.
Визначальні риси реалізму: - раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів); - правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей; - принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність; - характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя; - конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний б формування художньої правди; - вільна побудова творів; - превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва; - розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.
Письменники - реалісти не відмежовувались від дійсності, а проникали в суть соціальних процесів, через аналіз доходили до синтезу. Вони не обмежувались, як романтики, тільки відкриттям нового світу, а намагались встановити його більш універсальні закони, пізнати сутність суспільних відносин, виявити їх причини і наслідки. Залишаючись основним напрямом в другій половині XIX століття, реалізм набуває нових рис, нових якостей. Поступово втрачається оптимістичний погляд на життя, посилюється увага до тем нерівності, вульгарності буржуазного середовища. Суттєвих змін набуває пізній романтизм як в концепції особистості, характері героїв, так і в структурі творів. В 70-80-і роки виникають нові художні напрями, течії, серед яких виділяються натуралізм, символізм, імпресіонізм. В західноєвропейській та американській літературі кінця XIX - початку XX століття відмічається посилення кризових явищ, занепадницьких (декадентських) тенденцій. Разом з тим ідуть дієві пошуки нових форм і методів для відображення складних процесів сучасної дійсності. Значно активізувався взаємний зв'язок і вплив національних літератур.