ответ:У своїй повісті «Кайдашева сім’я» І. Нечуй-Левицький створив реалістичні образи двох поколінь звичайної селянської родини, наділивши їх рисами, характерними для дрібних власників того часу. Маруся та Омелько Кайдаші — люди працьовиті, але їхнє здоров’я та характер зіпсувався за часи важкої роботи на панщині. Вони виховувалися у ті часи, коли діти повинні були не тільки змалку працювати, а й у всьому коритися батькам. Своїх синів Карпа та Лавріна вони виховували так само, але ті вже не хотіли коритися батьківській волі. У цьому й полягала головна проблема відносин батьків і дітей у Кайдашевій сім’ї.
Цілком природно, що діти прагнуть бути самостійними. Але у випадку з Кайдашами батькам не вистачило широти світогляду і вміння дати своїм синам можливість жити та працювати незалежно від них і при цьому з повагою ставитися до батьків. А Омелько і Маруся весь вік тільки наказували, що робити: спочатку своїм синам, а потім і невісткам. Можливо, це і призвело до нескінчених сварок та навіть бійок.
Дивно і те, що Карпо та Лаврін мали різні характери і смаки, хоча зросли в одній родині. Карпо і Мотря кохали один одного, але щастя для них полягало лише у накопиченні багатства. Головніше для них було мати якнайбільше худоби, багато землі і власну хату. Вони прагнули збагатіти будь-якою ціно. Хоча Карпо та Мотря були гарними батьками і любили своїх дітей, виховували вони їх у ненависті до бабусі та дідуся, до тітки Мелашки і дядька Лавріна, до сестер і братів. Карпо та Мотря з часом досягли певного достатку, але справжнього щастя вони так і не здобули.
Лаврін і Мелашка були зовсім іншими. Лаврін був жартівливим і веселим хлопцем, такою ж була і його дружина. Їх вабило усе хороше і прекрасне, вони були ніжними і поетичними натурами, захоплювалися красою природи. Вони щиро кохали один одного, і якби все склалося інакше, то їхні діти обов’язково виросли б у турботі та любові, вони обов’язково любили б своїх батьків. А ось у Карпа та Мотрі такого б ніколи не було, і їхні діти, скоріше усього, виросли схожими на своїх батьків — жадібними, зневажливими і грубими.
На жаль, ані батькам, ані синам не вистачило мудрості і терпіння для того, щоб збудувати у родині атмосферу любові та взаємоповаги. Тому і сталося так, як сталося, адже в родині, де батьки не поважають своїх дітей, діти теж не будуть поважати батьків. Так було у часи І. Нечуя-Левицького, так є в наші часи, так само буде і в далекому майбутньому.
Балада є одним з головних жанрів в поезії сентименталізму й романтизму. Світ в баладах постає таємничим і загадковим. У них діють яскраві герої з чітко окресленими характерами.
Слово "балада" прийшло до нас з провансальської мови і означає "танцювальна пісня". Балади виникли десь у середньовічній Франції . Вони тісно пов'язані з переказами, народними легендами, поєднують у собі риси розповіді і пісні. В Європі, у кожній з країн, існували свої балади: в Англії про народного героя Робін Гуда, у Німеччині – про лицарів, у Франції – про кохання…
У баладах відображаються драматичні конфлікти або ж фатальні обставини в житті людини. Події, що відбуваються в баладі, оцінюються з позицій усталених принципів народної моралі.
Українські балади існували з сивої давнини, їх історія губиться десь у давньоруському епосі. Ніхто вже давно не пам"ятає їхніх авторів, тому ці твори й називають народними. Однією з найдавніших в українському фольклорі називають баладу «Ой летіла стріла». В ній співається про те, як бідна вдова втратила єдиного сина, і його оплакують найближчі люди:
«Де матінка плаче,
Там Дунай розлився.
Де плаче сестриця,
Там слізок криниця.
Де плаче миленька,
Там земля сухенька».
Як бачимо, текст балади дуже поетичний, образний, викликає почуття жалю, печалі, туги за загиблим.
Інша старовинна балада – «Бондарівна», про горду та хорошу дівчину з міста Богуслава, яка не прийняла кохання польського пана:
«- Ой чи волиш Бондарівно ти зі мною жити,
А то будеш, Бондарівно, в сирій землі гнити.
Ліпше мені, пан Каньовський, в сирій землі гнити,
Ніж з тобою по неволі на цім світі жити».
Дівчина вибрала смерть і загинула від руки ошаленілого від кохання пана.
Балада як жанр має свої особливості поміж інших фольклорних жанрів. Балада має сюжет із зав»язкою, кульмінацією та розв»язкою. Балада обов»язково передає емоції самого автора і виконавця, а також почуття героїв. У баладі реальні події поєднуються з фантастичними. У баладі події часто відбуваються на фоні фантастичного пейзажу. Балада часто містить у собі якусь таємницю. У сюжеті балади багато діалогів. При цьому балада не може бути занадто довгою; будучи лаконічною, балада містить глибокий зміст.
Збирати, вивчати, виконувати балади, даруючи їм друге життя, - дуже цікаво та повчально. Так ми глибше пізнаємо емоційний світ життя, національного характеру народу.
Поливали сльози(думи мої) Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.(Садок вишневий); Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх;
Сама заснула коло їх.(Садок вишневий) Я сам занівечив свій вік, І ні на кого не жалкую, І ні у кого не я, Нічого не Варнак)