героїчною романтикою овіяна історія нашої землі. і чи не найбільше захоплення викликають мужні лицарі україни - козаки. що ж ми знаємо про їх життя та військову майстерність?
козаки зрікалися родини, прирікали себе на життя суворе і сповнене численних небезпек. і все це задля того, щоб захистити свою батьківщину-матір україну, щоб захистити увесь християнський світ від страхітливих турків, від хижих татар, які вривалися сотнями тисяч на україну і вчиняли під час набігів пожежі, грабунки, забирали багатьох нещасних християн у полон.
такою ж важкою і лютою була боротьба козаків з іншими їхніми сусі - поляками. багато нещасть і лиха довелося зазнати українцям від польської шляхти. від кого ж іще, як не від своїх лицарів-козаків, наші співвітчизники могли сподіватися визволення, давно очікуваної волі і захисту православної віри?
в одній козацькій думі про причини війни козаків з поляками часів гетьмана богдана хмельницького говориться:
святий отченаш читайте,
на славу україни прибувайте,
ляхів, мостивих панів
упень рубайте,
кров їх у полі з жовтим піском мішайте,
віри своєї християнської у наругу на дайте!
і не лише гноблення православної віри змушувало запорізьких козаків братися до зброї; а й те, що польські пани винищували їхні родини, безчестили дочок. отак, що б там не було, не шкодуючи ні сил, ні самого життя, козаки на суші і на морі, кінні та піші, невтомно і самовіддано воювали зі своїми одвічними ворогами - то татарами й турками, то ляхами-католиками, і вважали це найважливішою і найсвятішою для себе справою. тримаючи високо своє знамено і свято виконуючи свій обов'язок, вони ні перед ким і ні перед чим не відступали: не боялися ні вогню, ні морських хвиль, ні страшного голоду, ні катувань у ворожому полоні.
ой полем, полем килиїмським
та шляхом битим ординським,
ой там гуляв козак голота,
не боїться ні огня, ні меча, ні третього
де ж брали козаки снагу для такої боротьби з безліччю ворогів довкола себе? брали і в собі, в глибині своєї душі, і в вірі.
споконвіку воюючи з ворогами, показуючи справжні чудеса хоробрості, козаки своїми подвигами викликали в сучасників почуття мимовільного подиву і змушували інших прославляти козацьку відвагу та всі козацькі діяння. таким чином, у добу розквіту українського козацтва, під завивання степового вітру, під ревіння чорного моря та брязкіт зброї народилося безліч справді художніх народно-козацьких дум та пісень, що вражають і незрівнянною красою, і гармонійними мелодіями, і цілковитою злагодою з історичною правдою. поширювали і зберігали такі пісні й думи здебільшого козацькі співці - кобзарі, сліпці-бандуристи.
і не самих сліпців-бандуристів надихали своїми подвигами козаки: за опис їхніх діянь бралися і мемуаристи, і літописці, й історики.
саме тому українські козаки, які боролися з численними ворогами за православну віру, за українську народність, за свободу совісті та людські права, свято оберігали всі дорогі заповіти своїх пращурів, виступали носіями високої громадянськості.
ой у полі могила, широка долина,
сизий орел пролітає:
славне військо, славне запорізьке,
у похід виступає
славне військо, славне запорізьке,
а як золото сяє.
дід кудьма – таємний вихователь вовків, наділений божим даром, книжник і цілитель, який знає таємниці минулого й майбутнього, людської душі й людської історії. він причетний до всього, що діється, й водночас не діє ніде, бо кожен має сам обирати й вибудовувати свою долю. та саме життя волхва кудьми автор ставить за приклад як своїм героям, так і читачам: «гарне життя прожив. важке й чисте. може спокійно дивитися в очі пращурам своїм».
дід кібчик основу його характеру складає внутрішня потреба повністю реалізувати себе на користь ближнім, передати накопичений за довге життя досвіт і мудрість, озвучує основні поєднуючі ідеї в творі та слугує своєрідним каталізатором дії (гуртує ватаги, знаходить місце для фортеці, вигадує всілякі військові хитрощі демка дурна сила одним із головних образів повісті є й демко дурна сила, напрочуд сильний фізично та не надто метикуватий онук діда кібчика.
демкова доля – це приклад того, що сили доброї людини можуть бути витрачені на марне та зле через її недосвідченість, і водночас вона засвідчує глибоку людяність і справедливість наших пращурів.