ответ:вот
Объяснение:
Евшан-зелье (Евшан-трава) (укр. Євшан-зілля) — поэма украинского поэта Николая Вороного, написанная в 1899 году в Полтаве.
Сюжет поэмы навеян летописной легендой о чудодейственной силе травы-зелья евшан (полынь), которая возвращает людям утраченную память.
Актуальная для денационализированных украинцев, эта легенда вдохновила Н. Вороного на поэтическое отображение пробуждения самосознания людей, которые потеряли свои национальные корни. Сам символ евшана, как и многочисленные пересказы и перепевы легенды, были настолько актуальны и понятны на Украине, что не только литературные произведения, но и периодические издания, народные хоровые коллективы, школы выбирали для своего названия слово евшан, а литературный критик Николай Федюшко взял его себе в качестве псевдонима.
У Галицько-Волинському літописі під 1201 роком літописець помістив чудову половецьку легенду. Порівнюючи князя Романа з Володимиром Мономахом, він згадує, як цей князь розгромив половців, як вигнав хана Отрока в Обези за залізні Ворота, а справи брата його-сірчана - за Дон:
"Після ж смерті Владимировой залишився у Серчана один співак-Орев і послав його в Обезу, кажучи:»Володимир помер вже, то ж повертайся, брате, назад в землю свою". Передай ти йому ці слова Мої, заспівай йому пісень половецьких. А якщо не захоче послухати, то дай йому понюхати зілля, зване Євшан.
Коли ж той відмовився повертатися і слухати, він дав йому зілля. І понюхавши, заплакав той І сказав: "Та промені є на своїй землі костю лікуй іне чи на чюже славну бити.»
Объяснение:
Одним з об'єктів роману Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара» є теорія, створена головним героєм роману Родіоном Раскольниковим. Основна ідея цієї теорії полягає в тому, що всі люди на землі діляться на «можновладців» і «тварин тремтячих». Ключовим моментом такого поділу було те, що «можновладці» мають право на злочин в ім'я власних цілей, вони здатні пролити кров «тварин тремтячих».
Головний герой роману вирішується на вбивство не відразу, до цього фатального кроку його приводять людські страждання, свідком яких Родіон ставав щодня. Численні приклади чужих страждань штовхнули Раскольникова на перевірку власної теорії. Однак трагічна помилковість теорії Раскольникова починає виявлятися вже під час злочину. Виною всьому – несподівана поява зведеної сестри старої лихварки, Лисавети. І саме ця знедолена жінка є однією з тих нещасних, заради яких Родіон вирішується на злочин. Але вкінець розгублений головний герой вбиває і Лисавету, і її ще ненароджену дитину.
Одним з підтверджень помилковості висловленої Раскольниковим теорії є абсолютне усамітнення головного героя від зовнішнього світу, втрачене їм відчуття реальності, відстороненість від простих людських почуттів, хвороблива відраза до навколишнього світу і наростаюча похмура злоба. Раскольников ховає награбоване під каменем не тільки тому, що боїться обшуку, але здебільшого тому, що відчуває внутрішню огиду до плодів злочину, адже Родіон – тонка людина, глибоко в душі переживає кошмар скоєного їм гріха, який порушив основні християнські заповіді – «Не убий» і «не вкради».
Родіон відчуває, що злочин не тільки не поставив його над людьми , але і зробило чужим серед них, а найстрашнішим покаранням виявилися муки совісті . Так, через страждання і самотність Родіон Раскольников починає свій зворотний шлях до себе – людини. І наприкінці роману, пройшовши цей нелегкий шлях духовного відродження, звернувшись до Бога, герой стоїть на порозі «нового життя». «Бунтарський» розум його вступає в нерозв'язну суперечку з духовною сутністю. Так народжується на очах читача непоправна трагедія особистості, що пройшла довгий шлях до покаяння.
Теорія Раскольникова розкривається на сторінках роману у всій своїй нерозв'язній суперечності, перетворюючись на болісну розповідь про людину, яка все життя вів сам з собою Достоєвський. У «бунтарському» світогляді Раскольникова і «смиренних» думках Соні Мармеладової відбилися власні гіркі роздуми автора про людську природу і соціальної дійсності.
«Не убий», - говорить одна з заповідей. Родіон Раскольников порушив цю заповідь – і викреслив себе зі світу людей, викреслив, по суті, з власної теорії, з товариства «можновладців». «Я не бабусю вбив, я себе вбив», - зізнається герой Соні Мармеладовій. Скоївши злочин, він переступив формальний закон, але не зміг переступити закон моральний. У цьому полягає основне протиріччя теорії Родіона. Трагедія «бунтаря» Раскольникова в тому, що зробивши спробу вирватися зі світу зла, він помиляється і терпить страшне покарання за свій злочин: крах ідеї, каяття і муки совісті.
Достоєвський відкидає революційне перетворення світу, і тема «смирення» звучить наприкінці роману цілком переможно і переконливо: Раскольников знаходить душевне заспокоєння у вірі в Бога. Йому раптом відкривається істина: милосердні цілі не можуть бути досягнуті за до насильства. Так, його теорії виправданого насильства приходить кінець, вона розбивається об власні протиріччя і щире покаяння головного героя.
Тільки через покаяння герой в підсумку усвідомлює, що не насильство, і не цінні теорії, а любов до людей може змінити світ на краще і повернути людину до життя.
Объяснение:
Езопова мова
Объяснение:
Езопова мова- це замаскований б думок з натяками недоліками (інакомовлення ілюзії іронії алегорія) задля уникнення цензурних чи будь-яких інших заборон переслідування. Поняття "езопова мова" виникло в Х|Х ст. В російській імперії де була надзвичайно жорстока, прискіплива цензура