Ім’я відомого старозавітного царя, письменника, мудреця, який прославився своїми моральними приповістями – . Біблія – це священна книга .
Релігійна пісня – молитва .
Слово зерно у притчі про Сіяча означає .
Главу 35 «Блаженство Божого народу по муках» Ісайї переспівав .
В «Історії русів» дається характеристика такій історичній особі, як гетьман .
Незадовго до смерті гетьман Б. Хмельницький заповідав своєму війську й товариству («Історія русів») .
Літопис Самійла Величка – монументальний твір, який у друкованій публікації склав___томи
Історію козацтва з часів його виникнення до 1709 р. описав у своєму літописі .
Літописи Самовидця, Григорія Грабянки та Самійла Величка – вершина українського літописання століть.

👇

Увидеть ответ

Ответ:

muradir1102

19.05.2022

Відповідь:

2 Це означає "книги"

3.не зрозуміла

4.Зерно — це слово Боже

Пояснення:

4,6(62 оценок)

Открыть все ответы

Ответ:

derugaboris200p08t6d

19.05.2022

Існує така думка, що найбільші муки — це муки совісті. То ж, роблячи підсумок свого життя, Олександр Петрович Довженко записує в щоденнику: "Мені сорок вісім років. Моєму серцю — шістдесят. Воно зносилося від частого гніву, і обурення, і туги. Недосконалість видимого порядку речей навколо підточила і зв'ялила його". І додає: "Мабуть, я дратую людей, як приспане сумління". У цьому — весь Довженко. Правдивий, суворий і безкомпромісний у питаннях справедливого ставлення до народу і вразливий, беззахисний в особистому житті, яке, власне, й не було особистим, а все віддане людям, праці на добро. На більше ніж чотириста сторінок друкованого Тексту — лише кілька рядків про свою любов до дружини і друга Юлії Солнцевої, про свою хворобу і матеріальні нестатки. То ж його твір можна назвати не "Щоденником" О. Довженка, а щоденником українського народу, вірним сином якого письменник був навіть у своєму "московському засланні".
Зі скупих записів перед нами постає перш за все людина — громадський діяч, із глибоким державним мисленням, мудрими і далекоглядними планами перебудови недосконалого світу.
Довженка турбує і стан справ у колгоспному селі, коли людину фактично "відлучили" від землі, не дали змоги відчути себе господарем на ній. Письменник пропонує наділити селян великими (до гектара) земельними ділянками, щоб вони могли на них трудитися й мати моральне та матеріальне задоволення, виховувати в дітей любов до праці на землі.
Особливо турбує митця стан виховання молоді. Він пише, що необхідно відразу після війни переглянути усю систему шкільного і дошкільного виховання. Потрібно, щоб діти знали Справжню історію свого народу, щоб у них виховувався патріотизм та людська гідність. Те ж стосується й безправного в суспільстві учителя, без якого неможливо виховати "гарну молодь".

Олександр Петрович ігаючи, як фотокореспонденти і журналісти намагаються якнайбільше зафіксувати жахливі картини війни, думає про те, що людська душа — це чаша для горя. І коли ця чаша повна, скільки не лий — уже більше не поміститься. Отже, мабуть, не це вже потрібно народу від літератури, а необхідне виховання на чомусь доброму, на прекрасному.
Глибоко іронічні й саркастичні нотатки письменника про чиновників, бюрократів, які дістали високі посади, не маючи для цього ні хисту, ні знань, самі нещасливі і роблять навколо сотні, а то й тисячі нещасливих людей.
Вражає сміливість висловлювань письменника, його критичний та далекоглядний розум. Адже за кожен рядок, коли б він потрапив свого часу до відповідних органів, можна було б поплатитися не лише волею, а й життям. Митець відчуває, що може зробити більше, ніж знімати хороші фільми й писати книги, але до державної діяльності його "не пущено".
Не обов'язково читати біографію письменника, щоб уявити його собі. Варто почитати "Щоденник", і перед нами постане геніальна, мудра, розважлива у своїх помислах і справах людина, справжній патріот і вірний син українського народу з масштабним, різнобічним, далекоглядним і навіть провісницьким мисленням. Разом із тим це людина вразлива, ніжна, беззахисна перед чиновницьким бюрократизмом, байдужістю і тупістю. І глибоко нещасна. Бо не може бути така людина, як Довженко, щасливою, коли нещасний її народ. Хоч своє призначення митець бачив у житті "для добра і любові".

4,8(42 оценок)

Ответ:

ludvig9

19.05.2022

Відповідь:

Зазначене речення є цитатою з твору І.Нечуй-Левицького "Кайдашева сім"я". За жанром «Кайдашева сім’я» - це соціально-побутова сатирично-гумористична повість. Цікаво, що в повісті майже немає сцен, у яких би лунав сміх. «Кайдашева сім’я» населена дуже серйозними людьми. Їм не до сміху, оскільки всі вони - учасники великої родинно_побутової війни, якій не видно кінця. Змальовуючи цю «війну», прозаїк раз у раз вдається до гумору. А в наведеній цитаті як яскравий комічний засіб використав змішування стилів - високим епічним стилем описує сцену побутової бійки. Згадаймо піднесений стиль козацьких пісень, балад - "То не грім в степу грохоче, То не хмара світ закрила. То татар велика сила Козаченьків обступила". Війна в родині і те, як описує її автор викликає сміх, але крізь цей сміх пробиваються сльози…

Пояснення:

4,6(78 оценок)

Это интересно:

Компьютеры-и-электроника

27.01.2020

Изучаем, как создавать формы в HTML: полное руководство...

Компьютеры-и-электроника

09.04.2021

Как блокировать доступ к YouTube для детей и сотрудников...

Здоровье

21.10.2022

Опасный гость - как определять и лечить укусы паука отшельника...