Мартин Боруля вважає, що «я – не бидло і син мій – не теля….» , а дворянський титул йому дозволить «Ох, діти – діти! Як би ви знали, як то хочеться бачить вас хорошими людьми, щоб ви не черствий хліб їли…», «…краще білий хліб, ніж чорний….» “Згадую Борулю, хоч люди сміються з нього, бо їм здається, що вони не такі чудаки, як Боруля, а коли гарненько придивитися, то й сміятися нічого: хто б не хотів вивести своїх дітей на дворянську лінію, щоб вони не черствий кусок хліба мали?!”
Твір-роздум на морально-етичну тему за трагедією Шекспіра "Ромео і Джульєтта"
"Немає повісті сумнішої на світі, ніж повість про Ромео і Джульєтту" - цими словами герцога закінчується трагедія Шекспіра "Ромео і Джульєтта". Так, історія ця має дуже сумний кінець: гинуть зовсім молоді головні герої - Ромео Монтеккі та Джульєтта Капулетті, а також троє інших персонажів трагедії. Але ж, з іншого боку, над тілами дітей, що так трагічно загитнули, знатні веронські родини Монтеккі і Капулетті остаточно припиняють ворожнечу, яка йшла кілька сторічь.
Саме ця багатовікова ворожнеча і "вбила" закоханих - якщо б не вона, ця історія могла б не стати трагедією. Не вбили б себе закохані юнак і дівчина (а самогубство - страшний гріх, тоді самогубців взагалі ховали за межами кладовищ). Не гинули б сторіччами люди з обох родин у запеклих сутечках, не лилася б кров. І може, життя Ромео і Джульєтти не обірвалися б так рано й трагічно.
Але сталося так, як сталося, і вже більше чотирьохстот років (трагедія була написана близько 1595 року) "Ромео і Джульєтта" залишаються гімном палкому і щирому коханню - коханню, яке є сильнішим навіть за смерть.
Жив-був дзвіночок. Він завжди носив одяг синього, свого улюбленого кольору. Вірніше, майже самого коханого. Колір, який здавався колокольчику чудесним, був білий. Білого кольору був сніг, який дзвіночок ніколи не бачив, але мріяв поглянути на нього бодай одним оком. І ось одного разу хтось розповів про тополю мрії дзвоника. І тополя вирішив виконати мрію синього квітки. А справа в тому, що тополя вмів дарувати особливі насіння – тополиний пух. Так ось цей самий пух схожий на сніг. ...Розкидав тополя на галявині тополиний пух, а дзвоник весело закричав: «Нарешті я бачу сніг». Дзвіночок так радів, що ніхто не наважувався сказати йому, що це не сніг, а тополиний пух. І тільки маленька метелик шепнула колокольчику, що сніг буває взимку, а зараз літо. Метелику про таке мама розповідала...
Мартин Боруля вважає, що «я – не бидло і син мій – не теля….» , а дворянський титул йому дозволить «Ох, діти – діти! Як би ви знали, як то хочеться бачить вас хорошими людьми, щоб ви не черствий хліб їли…», «…краще білий хліб, ніж чорний….» “Згадую Борулю, хоч люди сміються з нього, бо їм здається, що вони не такі чудаки, як Боруля, а коли гарненько придивитися, то й сміятися нічого: хто б не хотів вивести своїх дітей на дворянську лінію, щоб вони не черствий кусок хліба мали?!”
Джерело: https://dovidka.biz.ua/tsitati-do-obrazu-martina-boruli/