Жили були кіт та собака. І жили вони погано, постійно сварилися. Одного разу трапилася з ними така пригода.Кіт з"Їв у господині сметану. А господиня зібралась його наказати. Стало жалко собаці котика, та і вірішил він зробить щось ще поганіше, щоб господиня забулася про те, що зробив котик. І він придумав ось таке. Він стягнув со стола великій шмиаток м"яса, та и побіг з ним по селу. Господиня побачівши таке-побігла за собакой, а котик тим часом піджидав собаку в околиці села. Собака добіжав и пригостив котика смачним м"ясом. Так вони стали жити в мирі .
Я б не хотів би мати таке життя як у Павлуся , адже ти не побачиш світу не покохаєш якусь дівчину і взагалі не залишиш після себе ніякого сліду. Я не впевнений , що хочу бути таким як Павлусь. Чи можна вважати щасливим того, чиє життя залежить від випадку, а сама людина при цьому нічим не цікавиться, не докладає фізичних та душевних зусиль для свого щастя, пливе течією, як осінній листок? У творі Павлусь постає лінивим і наїдженем хлопцем . Його мама важала , що він буде щасливим коли він буде доглянутим і наїдженим . Замість нього робили все наймити і також доглядали за ним . Він завжди спав на печі або під грушею. Ніколи не ходив не вечорниці і не працював . Потім йому парубки кинули хорта який перетворився на скарб. Він зрадів йому. І пізніше він зажив з дружиною і мав працьовитих дітей. На мою думку це не щастя . Щастя це коли ти робиш добрі справи , маєш батьків і здійснює свої мрії.
