Полковник Шрам з сином Петром – прибічники Сомка. Вони їдуть Білгородським шляхом з Паволочі в Переяслав, щоб до йому перемогти Брюховецького, Золотаренка і Тетерю та привернути усю Україну під одну булаву.
Шрам у минулому був завзятим козаком, воював на стороні Богдана Хмельницького. Двоє синів, що допомагали йому в походах, полягли під Смоленськом, лишився тільки Петро. Після закінчення національно-визвольних змагань Шрам відійшов від боротьби і постригся в попи. Замість себе він відправив до військового обозу сина Петра. Тепер же, коли в Україні знову настали міжусобиці, Шрам не зміг сидіти вдома і за відвагу і досвід його знову обрали полковником.
Незадовго від Києва подорожні заїжджають до багатого козацького пана Череваня, на його хутір Хмарище. Їх зустрів Божий Чоловік — старий співець-кобзар, що заробляв гроші співом і витрачав їх на викуп невольників. Полковник запропонував йому приєднатись до нього, адже козаки поважають і слухаються старого кобзаря, але той відмовився. Поки Шрам сидів за столом з Череванем і обговорював як до Сомку, Петро познайомився з Лесею, вродливою донькою Череваня. Петро і Леся розговорились як брат і сестра, і хлопець одразу закохався в неї. Шрам вирішив засватати Лесю за свого сина, але мати дівчини мала когось іншого на думці як зятя і переконала усіх спочатку поїхати до Києва на прощу, щоб зробити по-християнськи.
В Києві Шраму довелося відчути на собі зростаюче невдоволення міщан. Коли вони усі разом їхали до монастиря, одна з вузьких подільських вуличок була перегороджена возами і юрбою людей. Коли подорожні попросили пропустити їх через табір, до них вийшов колишній сурмач Шрама, Тарас, що святкував народження сина. Він запросив Шрама та інших святкувати разом, ті відмовились, бо пити перед церквою не гоже. Тарас Сурмач та міщани сприйняли це дуже гостро. Вони розглянули відмову Шрама та Череваня як зневагу до них, як до низового козацтва. Міщани висловили невдоволення тим, що хоча вони і платять податки, і допомагають козакам в походах грішми, і їм доводиться відбудовувати міста після боїв, але козаки при цьому мають усі права та привілеї, а міщан зневажають і вважають черню. Один з міщан пригрозив, що вони влаштують "чорну раду" — загальні козацькі збори, де низове козацтво, міщани і селяни теж мають право голосу, і тоді покажуть козацькій старшині хто є хто. Шрам зрозумів, що ці настрої підбурює Брюховецький, який намагається повести за собою низове козацтво, щоб дірватися до булави. Черевань втихомирив всіх, пообіцявши, що вони прийдуть святкувати пізніше.
В монастирі біля печер вони зустріли гетьмана Сомка. Усі радо привіталися і поїхали до його двору. Там Шрам зі сльозами висловив свої переживання про долю України: "У нас окаянний Тетеря торгується з ляхами за християнські душі, у вас десять гетьманів хапається за булаву, а що Вкраїна розідрана надвоє, про те усім байдуже". Сомко заспокоїв його, що вся старшина підтримує його, а "Васюта (Золотаренко) старий дурень, з його химери сміються козаки, а Іванець гетьманує тілько над п'яницями". Тоді Шрам нагадав, що Васюта відправив у Москву лист проти Сомкового гетьманства, а Іванця в Січі оголосили гетьманом. А ще йдуть чутки про те, що має бути влаштована чорна рада – загальні козацькі збори, які скликалися для вирішення важливих питань, коли між старшинами не було згоди. На чорній раді гетьмана могли скинути і обрати когось іншого. Але Сомко відповів, що зітре запорожців на макуху, а дурну чернь навчить шанувати гетьманську зверхність. Що ж до міщан, які теж незадоволені, то і з ними він має намір знайти спільне рішення, щоб права усіх були захищені.
Білий кінь... Цей образ якось особливо поважаний в казках, старовинних міфах, притчах та легендах різних народів. Ми часто користуємося такими фразеологізмами, як "принц на білому коні" стосовно дівчини, яка знайшла достойного жениха, "в`їхати на білому коні" кажуть про переможця. Тож білий кінь - це не якийсь ломовий робочий битюг, а дуже делікатна, красива та горда тварина.
В старовинних міфах білий кінь був символом світанку. На білих конях могли їздити лише найвищі особи держави та тріумфатори.
Кінь Шептало з оповідання В.Дрозда, навпаки, є символом поневолення, рабства, приниження. Тому це оповідання є притчею, в якій алегорично зображено тоталітарне пригнічення вільнолюбивої людини.
de librate
Риторичний оклик: Будь славен вовік, о муже избранне,/ Вольности отче, герою Богдане!
Риторичні запитання: Что тут за вольность?/ Добро в ней какое?
Порівняння: добро... будто золотое.
Звертання: будь славен вовек, о муже избранне.
Звичай і права: на фото.