Сімейна бібліотека є майже в кожній сім’ї, бо книга завжди наше життя: навчала, розважала, відкривала нові світи. довгий час книга була найціннішим подарунком. мабуть, тому в бібліотеці моєї бабусі є багато книжок, які вона передасть у спадщину мені, щоб я знала, які були мої предки, чим вони цікавилися, що читали. серед книг сімейної бібліотеки є декілька видань «кобзаря» тараса григоровича шевченка. особливо мою увагу дві факсимільні книги: перше видання «кобзаря» 1840 року та малої захалявної книжки періоду заслання. звичайно, це лише точні копії безцінних книг т. шевченка, але як багато вони можуть розповісти про самого автора, про епоху, в якій він жив. так, з факсимільної копії малої захалявної книжки я побачила почерк великого кобзаря: красиві, дрібненькі літери рівненько лягали рядочками, лише де-не-де автор закреслював слово й надписував інше. мені здається, це свідчить про те, що вірші легко складалися автором. копія першого «кобзаря» може розповісти, де й за яких умов видавався цей твір, дає змогу побачити, який вигляд мали друковані книги першої половини xix століття.
Диктант — від латинського слова «дікту» — диктувати. А ще «діктаре», що означає «розпоряджатися, наказувати»..Азбука — раніше алфавіт звучав так: аз, букі, веді, глаголь, добро, ... З назв перших двох букв і з’явилося слово азбука. Олівець — Писати — щодо писання, то давній корінь цього слова українська, можливо, успадкувала з індоєвропейських часів. Проте з іншим значенням — пістрявий, пестрий «строкатий» (корінь pьs-). Значення «писати, малювати» зафіксовано лише у слов’янських, балтійських мовах (лит. piẽšti «малювати», прус. peisāi«пишуть»), а також у деяких індоіранських. У слов’ян і балтів це значення (корінь pis-) могло розвинутися під впливом усе тих самих давніх арійських мов, що панували в першому тисячолітті до нової ери в Наддніпрянщині. Принаймні серед їхніх носіїв було чимало письменних людей, без яких не могли обійтися торгівля та дипломатичні відносини. Корінь piś- у індоіранців позначав процес різьблення, карбування, висікання, вирізання (а ще — нарізання м’яса). Семантичний зв’язок із писанням простежується чітко. Pеśa від того ж кореня означало «орнамент, візерунок», pēśalá — «прикрашений, приємний, красивий», pēśakāra —«вишивальниця», дослівно «та, що робить візерунки». Як бачимо, з цим коренем пов’язані українські слова писанка, писанкарство, розписувати, розписний, вислів «неписана краса»
