Виконати тестові завдання. 1.Поетові байдуже, де він: а)житиме; б)зможе оселитися; в)перебуватиме в ув’язненні; г)писатиме власні твори.
2.Розмірковуючи над власною долею, Шевченку «однаковісінько», чи його: а)шануватимуть у сусідстві; б)чи хто згадає, чи забуде; в)вважатимуть за революціонера; г)твори матимуть популярність.
3.Поет виріс у неволі: а)на Аралі; б)в Петербурзі; в)між чужими; г)про що він говорить з неабиякою гордістю.
4.Помираючи, Т. Шевченко прагне все: а)із собою забрати; б)залишити у спадок рідному народові; в)своє майно знищити; г)ним написане вивезти за кордон.
5.Україну поет називає: а)приниженою; б)щасливою; в)знесиленою; г)славною.
6.Шевченко хотів, щоб батько з сином: а)молились за Вкраїну; б)захищати рідний край від ворогів; в)оберігали традиції українців; г)допомагали знедоленим.
7.Поетові не байдуже, як Україну «присплять люди»: а)ледачі; б)незграбні; в)злі; г)хитрі та улесливі.
8.Рядок, яким закінчується поезія: а) «Мені однаково, чи буду»; б) «Однаковісінько мені»; в) «Та не однаково мені»; г) «Ох, не однаково мені».
9.Про кого поет у творі зазначає: «Його замучили колись»? а)Самого себе; б)одного з видатних історичних осіб; в)борця за щасливе життя; г)в’язня Сибіру.
10.За жанровою спрямованістю «Мені однаково, чи буду» Шевченка – лірика: а)філософська; б)пейзажна; в)інтимна; г)громадянська.
11.Особливість римування у творі «Мені однаково, чи буду»: а)вільне; б)перехресне; в)кільцеве; г)суміжне.
12.Осмислюючи зміст поезії «Мені однаково, чи буду», з повним правом її можна вважати: а)дипломатичною угодою з майбутнім; б)ораторською промовою; в)полілогом; г)зверненням – попередженням.
Не так часто літературні твори викликають жваве обговорення серед моїх однолітків. А поезія Василя Голобородька викликала, якщо можна так сказати, справжній фурор. Перше, що спадає на думку, якщо виникає потреба схарактеризувати якось його творчість, — слово «дивно». Він пише дивні і неочікувані тексти. До того ж усе в його творах є дивним і неочікуваним. Дивує форма, вона близька до вільного, білого вірша — в ній простежується темп, але часто нема рими, іноді цей темп раптово змінюється, як змінюється музична тема. І образи в автора теж дуже неочікувані. Зелене волосся дощу, слова, якими ми мовчимо на самоті. Все це так незвично, але так захоплююче і цікаво.
Звичайні теми поет реалізує по-своєму. Наприклад, поезія про дощ. Мабуть, вірші про дощ писав кожен поет, навіть початківці завжди звертаються до цієї теми. Можливо, саме тому, коли бачиш у заголовку це слово, очікуєш чогось банального, звичного опису природи. Але в Голобородька дощ інакший. У його сприйнятті це зелене волосся, яке плете хмара, а в дощ вплетене все — і сам ліричний герой, і хата, і дерева. І коли дощ скінчиться, все зміниться (хтось набігається, хтось напасеться). А хтось повернеться в дім, що теплий, немов гніздо. Таке своєрідне бачення одразу характеризує автора як талановиту, незвичну людину. Він бачить світ по-своєму і пише по-своєму, зовсім не так, як писали до нього. І річка теж вплетена в дощ, немов дівоча стрічка, і дерева... Здається, ліричний герой бачить вищу єдність, гармонію світу. Дуже свіжим, новим здається цей текст.
Схоже враження справляє і текст «Ми йдемо». У цьому вірші автор звертається до однієї з традиційних тем української літератури. Мені чомусь навіть згадуються «Каменярі» Франка. Той самий вічний рух, вічний неспокій. Але «Ми йдемо» у Василя Голобородька — дуже оригінальний вірш. У його ритм вплетено рух, відчутна динаміка слова, рух думки, рух героїв, рух слів і рядків загадково поєднуються між собою. Поет створює не тільки свій власний ритм, а й власні слова. Мені дуже сподобався образ «тихомрійні села». З точки зору граматики, такого прикметника нема, а от з точки зору життя — він є. Бо як інакше назвати тихі, мальовничі села? Дуже влучний епітет!
Я переконаний, що поезія має бути неповторною, оригінальною, має відображати специфічне авторське бачення світу. Саме такою є поезія Василя Голобородька. Я шкодую, що не познайомився з його творчістю раніше, бо відтепер він один із моїх найулюбленіших поетів.