1. Закований у кайдани Максим отримує волю, щоб знайти вихід. 2. Життєві умови - Максим завжди знаходиться у центрі якихось незлагод. То він закований у кайдани, то він повинен знайти вихід, то знайшовши його, бачить, що той заливається водою. Оточення - татари і тухольці Принципи і прагнення - прагне звільнити народ і вивести його з-під удару тухольців. Благородний чоловік. Гарячий патріот. 3. Добрий і волелюбний; відвертий і чесний; працьовитий; розсудливий і мужній; витриманий. 4. Максим повернувся живий і здоровий, бачачи радість і повагу в народу. 5. Автор характеризує Максима як дуже волелюбну людину, патріота свого народу і своєї ідеї. Персонажі дуже поважають його, вважаючи справжнім героєм. Серед вчинків Максима, найголовніше місце займає його патріотизм. Коли тухольці пропонують йому зрадити свій народ, він каже, що краще вмерти, аніж так вчинити і продовжує свою справу надалі.
На болоті в очереті на купині жив журавель, там же, трохи оддалі, жила лисиця. Вони щодня зустрічались, їм не раз доводилось вести між собою розмову про своє життя. Разів два ходили в куми до дрохви. Одного разу лисиця попрохала журавля до себе в гості: «Приходь, куме, до мене в гості, а то ми з тобою уже давно по¬знайомились, а досі одно в другого не були в домі». — «Добре, кумасю, сьогодні зайду». Лисиця побігла додому, наварила молочної каші з манної крупи, розмазала її по тарілці і дожидала гостя. Прийшов журавель, лисиця заходилась його угощать: «їж, їж, куме, не стісняйся, будь, як дома». Журавель нахилив голову до тарілки, довбав, довбав носом по тарілці, нічого не зачепив, у рот і одної крихотки не попало. А лисиця не дрімала, швиденько язиком лизь-лизь і живо спорожнила тарілку. Потім каже журавлеві: «Не положи гніву, куме, більше потчувать нічим, чим багата, тим і рада». Журавель дуже розгнівався на лисицю за її безсовісну хитрощ, а нічого на це не сказав, а тільки подумав: «Погоди, я тебе угощу іще не так, будеш довго згадувать кума!» Журавель, ідучи од лисиці, в свою чергу попрохав її до себе на обід: «Приходь же й ти, кумасю, до мене завтра,’ я приготую смачний обід». — «Добре, добре, прийду, твоя гостя». Журавель добув кубушку з вузеньким горлом і глечик з широким горлом. В кубушку наложив рисової каші з маслом, а в глечик укинув мишу і стояв, дожидав гостю. Дивиться — мчиться лисиця. Він низько поклонився і каже: «Милості просю, кумасю, сідай обідать, у мене обід з двох блюд». Почали вони обідать. Журавель раз по раз устромляв голову в кубушку і на весь рот ковтав кашу. А лисиця вертілась біля кубушки, хвостом виляла та тільки облизувалась, а каші дістать не могла. То понюха, то лизне край горла кубушки, то пильно подивиться всередину, а голову ніяк не можна було просунуть. Лисиця баче, що журавель уже доїда кашу, одійшла од кубушки і приступила до глечика. Побачивши в глечику мишу, сказала: «Ти, куме, доїдай кашу, а я приймусь за друге блюдо, аби швидше». Лисиця кинулась до глечика і насилу всунула в нього свою голову, саме в горлі дуже туго йшла. Просунувши в горло голову, лисиця почала клацать зубами, ловила мишу. Мотала головою, поки миша попала їй в рот. Вона схрупала мишу і почала пригадувать, як їй ослобонить свою голову. Журавель доїв кашу і каже: «Не положи гніву, кумасю, угощать більше нічим, чим багат, тим і рад». Лисиці стидно стало, що вона через свою жадобу влізла в глечик з головою і ніяк не може висунуть звідти голову, побрела од журавля вмісті з глечиком. Лисиця зблудила з дороги і поплелась, куди попало. Наткнулась вона на пастухів. Пастухи похватали кийки, окружили лисицю і почали її буздикать кийками. Вона куди не поткнеться — все на кийок наткнеться. Пастухи добре-таки їй ребра напарили, хотіли до смерті вколотить, та один хлопець невзначай ударив кийком по глечикові і розбив його. Лисиці тоді видно стало, куди тікать, шмигнула од пастухів і помчалась що єсть духу, аж курява вставала. З того часу дружба між журавлем і лисицею розсохлась. Лисиця утекла в ліс і вже більше з журавлем не зустрічалась.
"Мені однаково чи буду..."