Відповідь:
Все ж таки це питання до твору Я. Стельмаха "Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера".
1. Хлопці рушили до озера, бо мріяли вислідити чудовисько. Цитата: — Таки оселитися коло озера і самим простежити… за отим от…
2. Біля озера вранці друзі знайшли відбитки страшних лап. Цитата: На вогкому піску коло самої води хижо вимальовувались відбитки здоровенних і страшних лап.
3. Сергій запропонував назвати чудовисько, що живе у озері Митькозавром. Цитата: — Та ти не переживай, Митю, — заспокоїв я його. — Ти знаєш, що я придумав? Назвати оцього от, — показав на озеро, — котрий отут живе, Митькозавром. На твою честь.
4. Хлопці вирішили використати як приманку курку. Цитата: — Та гаразд уже, — охолов я. — А чому обов'язково комусь із нас? Може, курку? Нічим не гірша. Ворон же воно хрумає!
5. Друзі вирили яму, щоб піймати у неї чудовисько. Цитата: — А деякі племена, — на льоту вловив я Митькову думку, — риють на стежці, якою звірі ходять на водопій, здоровенну яму, а іноді ще й вбивають у дно загострену вгорі коляку, а яму прикривають гілками і листям чи піском. Іде собі якийсь лев чи хто, ступив на гілки і — готово! — Думки читаєш! — радо згукнув Митько. — Ми ці обидва поєднаємо.
6. До пастки потрапив дід Трохим, якого бабуся поросила віднести хлопцям молока. Цитата: — Та здається, — озвався сердитий голос діда Трохима, і над краєм ями з'явилась його голо-ва. — От чортяка, — мовив дід, вилізши нагору. — Мало в'язи не скрутив. І хто його таке ямище вирив?
Пояснення:
Роль культури античності у нашому житті переоцінити майже неможливо, неможливо так само, як і перелічити все те, чим ми їй зобов'язані: філософія, лірика, театри, міфи, архітектура, епос, початки всіх наук, ідеали, право, бібліотеки, олімпійські ігри... Що не слово — то кожне грецького чи латинського походження, що не явище — то все родом з Еллади чи Риму.
Майже все, що оточує нас і насичує наші дні, так чи інакше, безпосередньо чи видозмінено, мало місце в добу античності, і це недивно, адже вона є колискою Європи (чого варте лише походження назви Європа!). Тільки-но навчившись говорити, ми починаємо вживати вислови, які народились за сотні років до нас і живуть досі: ахіллесова п'ята, олімпійський спокій, ієрихонські труби, танталові муки, сізіфова праця, авгієві конюшні, яблуко розбрату, спартанські умови, гігантські розміри, титанічна боротьба, гомеричний сміх... І потім, у більш дорослому віці, знайомлячись з давньогрецькими міфами, читаючи поеми Гомера, трагедії Есхіла, Софокла, Еврипіда, знаходимо в них відповіді на запитання: хто ж такий був Сізіф, що його спіткала така страшна доля; чому у царя Мідаса вуха віслюка; скільки подвигів вчинив Геракл; чому золоте яблуко із саду Гесперид спричинило таку страшну, кровопролитну війну; що саме значить фраза «Бійтесь данайців, навіть тоді, коли вони підносять подарунки!»
Зі впевненістю можна сказати, що людина, незнайома з давньогрецькими міфами, з іменами богів давньоримського пантеону, поемами Гомера та Вергілія, життєписами Плутарха, творчістю античних ліриків, трагіків, комедіографів, не може претендувати
на звання освіченої, ерудованої особистості, принаймні, на нашому просторі. Тому що європейське мистецтво засіяне, немов нічне безхмарне небо, зорями, прикладами й натяками, посиланнями та алюзіями на образи й сюжети античності. Вся доба Відродження з її геніями та плодами їх творчості пройдуть повз незрозумілими; влучні назви сузір'їв та планет залишаться неоціненими; влучні назви явищ як-то «Едипів комплекс», гермафродитизм та інші будуть порожнім звуком; «Енеїда» Котляревського буде сприйнята просто як банальний жарт, а Герміона буде асоціюватись, у кращому випадку, лише з дівчиною-відмінницею зі школи магії та чарівництва Хогвартс, але аж ніяк ні зі спартанською царівною.
Та все це не про нас, адже ми віддаємо данину великій античній культурі, тій самій, творці якої першими вклонилися досконалості та в кожній своїй справі прагнули сягнути поставленого ідеалу; звернулись до найвищої матерії — до душі; розібрали й вивчили явища природи; шанували жагу розвитку і спрагу знань. Хто не чув імен Сократа, Платона, Солона, Піфагора, Аристотеля, Геродота, Демосфена? Плеяди (між іншим, хто такі плеяди? Правильно, сім доньок Атланта!) геніальних філософів, політиків, митців античності пройшли крізь віки до сьогодення, і всюди залишили дивовижний золотий відбиток своєї епохи, роль культури якої у нашому житті переоцінити майже неможливо, неможливо так само, як і перелічити все те, чим ми їй зобов'язані...