Рід літератури: лірика.
Вид лірики: інтимна та пейзажна.
Жанр: вірш.
Тема: зображення благотворного впливу приходу весни на ліричну героїню, яка занедужала.
Ідея: заклик бути оптимістом та жити в гармонії з природою.
Основна думка: «Моя душа ніколи не забуде того дарунку, що весна дала».
Основний мотив: гармонійна єдність людини та природи утверджує оптимізм.
Проблематика: оптимізм і песимізм, людина і природа, душевна розрада і самотність.
Композиція.
Експозиція: «була весна...».
Зав'язка: буяння весняної природи та самотність хворої ліричної героїні.
Кульмінація: заглянула «у вікно до мене» весняна краса.
Розв'язка: «моя душа ніколи не забуде того дарунку».
Художні засоби.
Епітети: «весна весела, щедра, мила», «летіла хутко», «співучії пташки», «зелений шум», «веселая луна», «весна ясна», «радісна весна», «білесенькі квітки», «в тісній хатині», «весняна воля», «любий гай».
Порівняння: «летіла хутко, мов стокрила».
Персоніфікація: «весна…промінням грала, сипала квітки,…летіла хутко», «усе загомоніло — зелений шум, веселая луна», «весна…друнки всім несе…, дару не придбала, мене забула», «весна … не забула», «заглянули… гілки», «замиготіло листячко», «вітер … заспівав», «прилинули пісні», «гай свій відгук з ним прислав», «душа… не забуде», «весна дала, … за вікном цвіла».
Риторичні оклики:
«Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!»
«Все ожило, усе загомоніло —
Зелений шум, веселая луна!»
«Ні, не забула!»
Объяснение:
это не много не то но тоже норм
Федір Михайлович Достоєвський – письменник і гуманіст - велику частину життя прожив в досить обмежених матеріальних умовах. Роман "Злочин і кара" був задуманий ним ще на каторзі. Ця ідея зародилася саме в епоху великих змін, коли в суспільстві стався соціальний перелом і виникли нові світогляди.
Автор викриває суспільство, яке нещадне до тих, хто не має грошей. У світі стає неможливо жити, і саме тому герої Достоєвського намагаються шукати вихід з цього жахливого становища. Жертвою цьго суспільства стає і головний герой роману - Родіон Раскольников. Цей образ відтворений психологічно тонко, з властивою Достоєвським здатністю проникати у внутрішній світ своїх героїв. Умови, в яких живе Раскольников, викликають у нього протест. Зріє бунт, але він носить індивідуальний характер. Бунт Раскольникова є егоїстичним, і в цьому полягає його слабкість і приреченість. Сам Достоєвський був проти всякого бунту.
Обравши для себе роль рятівника людства, Родіон Раскольников прагне "встати" над безглуздим натовпом і силою своєї влади змінити світ. Під впливом задушливої атмосфери вузьких вулиць Петербурга, він йде з сокирою до старої, сумніваючись і не вірячи до останнього моменту в те, що він вчинить злочин.
Що ж перетворило Родіона Раскольникова на злочинця? Що стало мотивом його злочину? На перший погляд саме убогість ставить дилему: порушити моральність — злочинно, не порушити — теж злочинно по відношенню до близьких. Родіон все частіше й частіше задавався питанням: «Чому розумні, шляхетні, добрі люди повинні животіти, у той час як незначні і підлі насолоджуються життям у достатку й радості?». Але це питання породжує хибний мотив.
Головний – постає у думках Раскольникова питанням: чи може гуманна людина, яка страждає за пригнічене людство, дозволити собі вбивство хоча б однієї "нікчемної" істоти, заради позбавлення від страждань та скрути багатьох благородних, чесних людей?
Відповідь на це питання головний персонаж намагається знайти у теорії "чи я твар тремтяча, чи маю право". Раскольников впевнений, що належить до "надлюдей", яким дозволено усе, які можуть піти на злочин в ім'я благородної мети, дозволити собі убити «по совісті». Таким чином він поділив людей на "вищий" та "нижчий" сорти, привласнив собі та іншим "вищим" право судити, страчувати, переступати людські та божі закони.
Та після Раскольников не відчуває себе переможцем, він не набув заспокоєння і щастя, вчинивши по праву «незвичайних людей». Божий закон «Не убий»! сильніше за усі теорії. Не випадково автор дав герою таке прізвище, яке постійно нагадувало б читачеві про внутрішній розкол персонажа...
Таким чином, в особистості головного героя роману «Злочин і кара» виведені дві прямо протилежні ідеї: ідея любові до людей і ідея безмежного презирства до суспільства - ідея Наполеона. Та з огляду на повний аналіз твору, найбільш важливий і значий мотив вбивства в романі «Злочин і кара», на мою думку, виявляється в розробленій Раскольниковим теорії, що виправдовує злочин.
ответ: можливо його сестра,
Объяснение: