Серед культурно-громадських і політичних діячів слов'янства останньої чверті XIX століття одне з найпочесніших місць належить І. Я. Франкові. Значення його творчості в розвиткові громадської думки виходить далеко за межі України. Провідною ідеєю його складного життя була ідея дружби народів без різниці рас, вір і національностей, у визвольній боротьбі проти світу рабства, капіталістичної експлуатації й дискримінації трудящих.
Іван Франко залишив помітний слід в українській культурі і як критик та літературознавець. Важливу роль відіграли його теоретичні праці «Література, її завдання і найважніші ціхи», «Влада землі в сучасному романі», розвідки та нариси про Т. Шевченка, М. Старицького, В. Самійленка, Лесю Українку.
Велич Каменяра якраз і виявляється в тому, що в його особі поєдналися письменник, мислитель і трибун у повноті, вартій, за словами літературознавця Є. Маланюка, «хіба мужів італійського Відродження».
Іван Франко по праву займає особливе місце в українській літературі. Він відомий за межами України не тільки як поет, письменник, драматург, але й літературознавець, фольклорист, історик, перекладач. Із щедрої Франкової криниці черпають творчу наснагу нові покоління письменників, живописців, композиторів. «Які прекрасні сходи дає в наші дні те насіння, що його разом з іншими сіяв інаш Франко», - писав Олесь Гончар.
Навіть в часи повної зневіри, коли здавалося, що ніякого просвітку в житті уже не буде, Франко знову й знову ставав до боротьби. Силу йому повертало все те ж почуття любові до людини і високої відповідальності перед трудящими.
Усе життя письменника — боротьба за єдність держави, за свій народ.
Судьба поэта и писателя Ивана Франко противоречива. Объявленный классиком украинской литературы, он впервые ненадолго посетил Киев лишь в тридцатилетнем возрасте. Избрав в качестве литературных ориентиров произведения русских революционных демократов и так называемую натуральную (реалистическую) школу, Франко во многом оставался романтиком. Он переводил произведения Маркса и Энгельса, но десять лет трудился в польской правобуржуазной газете «Курьер Львовский». Все противоречия личности, существующей на границе русского и германского миров, словно для наглядности, отразились в жизни Ивана Франко. И потому для австрийцев он был русофилом, а для русских – украинским самостийником.
Серед культурно-громадських і політичних діячів слов'янства останньої чверті XIX століття одне з найпочесніших місць належить І. Я. Франкові. Значення його творчості в розвиткові громадської думки виходить далеко за межі України. Провідною ідеєю його складного життя була ідея дружби народів без різниці рас, вір і національностей, у визвольній боротьбі проти світу рабства, капіталістичної експлуатації й дискримінації трудящих.
Іван Франко залишив помітний слід в українській культурі і як критик та літературознавець. Важливу роль відіграли його теоретичні праці «Література, її завдання і найважніші ціхи», «Влада землі в сучасному романі», розвідки та нариси про Т. Шевченка, М. Старицького, В. Самійленка, Лесю Українку.
Велич Каменяра якраз і виявляється в тому, що в його особі поєдналися письменник, мислитель і трибун у повноті, вартій, за словами літературознавця Є. Маланюка, «хіба мужів італійського Відродження».
Іван Франко по праву займає особливе місце в українській літературі. Він відомий за межами України не тільки як поет, письменник, драматург, але й літературознавець, фольклорист, історик, перекладач. Із щедрої Франкової криниці черпають творчу наснагу нові покоління письменників, живописців, композиторів. «Які прекрасні сходи дає в наші дні те насіння, що його разом з іншими сіяв інаш Франко», - писав Олесь Гончар.
Навіть в часи повної зневіри, коли здавалося, що ніякого просвітку в житті уже не буде, Франко знову й знову ставав до боротьби. Силу йому повертало все те ж почуття любові до людини і високої відповідальності перед трудящими.
Усе життя письменника — боротьба за єдність держави, за свій народ.