Окраса української літератури – повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». У творі письменник створив образи людей, які є справжніми дітьми природи. Вони єдині зі світом гір, полонин, лісу, який оточує їх.
Історія обертається навколо хлопця та дівчини. Обидва вони гуцули. Родини Марічки Гутенюк та Іванка Палійчука люто ворогують між собою, намагаючись знищити чоловіків ворожого роду. Але Іван та Марічка покохали один одного ще дітьми. Вони наче первісні люди, адже ворожість у суспільстві не знищила їхніх природних почуттів. Кохання – це справді природне почуття, а ненависть – ні, її нав’язують людям інші люди. Автор повісті дає нам це зрозуміти.
Марічка - поетична дівчина, знає секрети навколишньої природи, ворожіння. Вона складає співанки, які з’являються «ніби самі по собі». Вона настільки чиста, що вміє відповісти добром на зло. Ще в дитинстві вона назавжди привернула серце Іванка до себе, пригостивши його цукеркою у відповідь на спробу побити її.
Іван – це також людина в природному стані. Він прекрасний господар, «ґазда». Іван знає прадавню мудрість про те, як треба доглядати за худобою, як зберегти овечок від злих духів. Для нього видається цілком природним, що сусідка Химка є відьмою і може обертатися у жабу та білу собаку. А в лісі, звісно, бродить чугайстир та полює на нявок.
Іван тонко відчуває природу навкруги себе. Мабуть тому він не тільки добрий господар, але й грає на флоярі. Він здатен на велике почуття і в кінці віддає життя за мрію. Не може жити без радості та кохання.
Є ще два цікаві образи в творі – мольфара Юри та ґаздині Івана Палагни. Але їхнє кохання інше: в ньому проглядає хижість та хіть. Своєю силою керувати природними стихіями Юра причарував горду та холодну Палагну. Їхнє кохання неначе стихійне лихо: розбиває життя людей навколо. І тому воно протиставляється глибокому, ніжному коханню добрих людей - Івана та Марічки.
Сучасне суспільство розвивається досить динамічно. На зміну одним цінностям приходять інші. Але постійним залишається бажання людей досягнути бажаного, реалізувати себе, відчути власну значимість у суспільстві. Зрештою, досягнути успіху у тій чи тій галузі.
Ми досить часто послуговуємося термінами «лідер» і «лідерство», та й у повсякденному житті міркуємо про тих, хто йде попереду, веде за собою інших і знаменується лідером. Цим словом пронизаний лексикон майже кожного з нас. Наприклад, досить часто можна почути від своїх рідних, друзів, знайомих: «Я за характером лідер», «У школі я була лідером», «Моя дитина – лідер», «Я виховую свою дитину як майбутнього лідера», «Я лідер і тягну на собі всю роботу». Але інколи, здавалося б, за таким звичним і зрозумілим словом ховається широкі палітра та спектр значень і символів. Ось чому ми і вирішили провести опитування та дослідити як сприймають лідерство та як постає образ лідера у свідомості жителів Волинської області. Крім того, наближається до завершення рік, тому ми також поцікавилися у своїх респондентів кого можна вважати «Лідер–2019».