Любов часто засліплює людину , але проходить час і полуда спадає з очей. Наврядчи фанатичну і безтямну любов можна вважати довговічною, та при це все ми всетаки піддаємось її солодкому полону. Чи правильно це? До нестями неможливо любити когось або щось постійно. Розум завжди головніший, навіть над самими чистими і щирими почуттями.
Усім добре відома повість Миколи Гоголя "Тарас Бульба". Автор вдало висвітлює проблему згубності фанатичного кохання на прикладі молодшого сина Тараса Бульби - Андрія. Він закохується у польку і втрачає адекватне мислення. Любов перетворює Андрія на зрадника Батьківщини. І врешті-решт ця любов приводить до трагічного фіналу - батько вбиває власного сина.
Ще один приклад ми можемо знайти у творі Михайла Коцюбинського "Тіні забутих предків". Здавалось, це безтурботне кохання, що пов"язало з самого малечку дітей двох ворогуючих родів Марійки Гутенюк і Івана Палійчука, не предвіщає біди. Але смерть Марійки загублює душу Івана. Він відвертаєтьс від суспільства і подається у відлюднення на шість років, а коли навіть повертається знаходить єдину відраду у філістерських радощах. І не правда, що Івана зжив з світу Юра-мольфар через кохання до Палагни. Герой прагнув до своєї любки Марічки, і врешті прямуючи за її голосом падає в урвище. Через декілька днів пастухи знаходять його напівмертвого, але він всеодно помирає.
Отже, кохання - це прекрасне почуття, що дарує радість і щастя людям, але фанатичність обертає його в страшну зброю.
Андрій Самійлович Малишко народився 14 листопада 1912 р. в Обухові Київської області в багатодітній сім'ї сільського шевця. З самого дитинства майбутній поет виніс незрадливу любов до рідної землі та матері, до рідної пісні та слова, промовленого "в колисці із лози, щоб вічним окаянним боржником його нести, страждати і любити..." Жилося родині Самійла Малишка важко: землі було дві десятини, а сім'я чималенька (одинадцять дітей), тож доводилося господареві і шевцювати, і на заробітки в Таврію ходити. Малий Андрій пособляв чим міг – то ходив заможнішим по господарству помагати, то грав на весіллях на гармонії, бо мав талант до музики. Потяг до творчості в Малишка прокинувся дуже рано і мав своєрідний характер. Мати поета, Ївга, чудово співала (їй поет згодом присвятить вірш "Материнська"). Андрій Самійлович в "Автобіографії" (1959 р.) згадував, що її пісні врізалися в пам'ять на все життя. Тільки ж одне в них не задовольняло хлопця: сумні кінцівки. Не могло його серце миритися з трагічною загибеллю козака, якому чорний ворон очі клює... І тоді Андрій перекомпоновував пісню по-своєму: ні, не вбито козака — поранено, вилікували його добрі люди, та й повернувся він додомоньку. А трохи пізніше почав складати вірші...
1.Одруження Анастасії. 2.Взяття її в полон. 3.Гарем султана. 4.Обрана в улюблениці султала та нове ім'я-Хюрем. 5.Суперечка між найпершою улюбленицею Сулеймана. 6.Образи Хюрем на візира. 7.Одруження сестри великого імператора. 8.Життя та багатодітність Хюрем дитина Ібрагіма. 9.Смерть паши та Хатідже 10.Викрадення султани. 11.Битва за майбутній престол синів султана. 12.Одруження дочки султани Міхрімах. 13.Суперечки за улюблениць синів Сулеймана Прекрасного. 14.Нова улюблениця імператора. 15.Смерть Хюрем. 16.Султана Міхрімах та її гарем. 17.смерть Імператора. 18.Обрання султаном Селіма ...и т.д.
Любов часто засліплює людину , але проходить час і полуда спадає з очей. Наврядчи фанатичну і безтямну любов можна вважати довговічною, та при це все ми всетаки піддаємось її солодкому полону. Чи правильно це? До нестями неможливо любити когось або щось постійно. Розум завжди головніший, навіть над самими чистими і щирими почуттями.
Усім добре відома повість Миколи Гоголя "Тарас Бульба". Автор вдало висвітлює проблему згубності фанатичного кохання на прикладі молодшого сина Тараса Бульби - Андрія. Він закохується у польку і втрачає адекватне мислення. Любов перетворює Андрія на зрадника Батьківщини. І врешті-решт ця любов приводить до трагічного фіналу - батько вбиває власного сина.
Ще один приклад ми можемо знайти у творі Михайла Коцюбинського "Тіні забутих предків". Здавалось, це безтурботне кохання, що пов"язало з самого малечку дітей двох ворогуючих родів Марійки Гутенюк і Івана Палійчука, не предвіщає біди. Але смерть Марійки загублює душу Івана. Він відвертаєтьс від суспільства і подається у відлюднення на шість років, а коли навіть повертається знаходить єдину відраду у філістерських радощах. І не правда, що Івана зжив з світу Юра-мольфар через кохання до Палагни. Герой прагнув до своєї любки Марічки, і врешті прямуючи за її голосом падає в урвище. Через декілька днів пастухи знаходять його напівмертвого, але він всеодно помирає.
Отже, кохання - це прекрасне почуття, що дарує радість і щастя людям, але фанатичність обертає його в страшну зброю.