Олекса Стороженко, за словами Івана Франка, талановитий оповідач, що добре володіє українською мовою. В оповіданні «Скарб» письменник використав український фольклор, поєднав фантастичні елементи з реалістичним зображенням селянського побуту, гумористично зобразив головного героя. Павлусь, єдиний син у родині, ріс зманіженим, залюбленим матір’ю. Узимку й восени вона не випускала його з хати, щоб не замерз, навесні і влітку — щоб сонце не напекло голову. Бачачи, що син нічого не вміє робити, батько журився: «Що з ним станеться, як ми помремо?» Мати мала рацію, коли говорила: «Як Бог милосердний пошле йому щастя, то без нас житиме ще лучче, як теперечки». Після смерті батьків за Павлусем наглядали наймит і наймичка. І хоча він уже й парубком став, а все чекав, коли хтось за нього зробить. «Павлусь за весь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому і слово важко вимовити». І на вечорниці йому йти не хотілося, і скарб шукати відмовився, бо звик лише їсти та спати. За це прозвали його Лежнем. Навіть грушу зірвати не міг: «Бісові груші, — пробубнить, — які спілі, і над самісінькою головою висять, і ні одна ж то не впаде у рот». А потрусити дерево — важко. У селі Павлуся вважали щасливим: нічого не робить, а все має. «Сказано: як кому Бог дасть щастя, то не треба йому й рідної матері, не треба і скарбу шукати, сам скарб його знайде». І хоча люди заздрили Павлусеві, жити так, як він, не хотіли. Думаю, що щасливим не був і Павлусь. Олекса Стороженко, за словами Івана Франка, талановитий оповідач, що добре володіє українською мовою. В оповіданні «Скарб» письменник використав український фольклор, поєднав фантастичні елементи з реалістичним зображенням селянського побуту, гумористично зобразив головного героя.Павлусь, єдиний син у родині, ріс зманіженим, залюбленим матір’ю. Узимку й восени вона не випускала його з хати, щоб не замерз, навесні і влітку — щоб сонце не напекло голову. Бачачи, що син нічого не вміє робити, батько журився: «Що з ним станеться, як ми помремо?»Мати мала рацію, коли говорила: «Як Бог милосердний пошле йому щастя, то без нас житиме ще лучче, як теперечки». Після смерті батьків за Павлусем наглядали наймит і наймичка. І хоча він уже й парубком став, а все чекав, коли хтось за нього зробить. «Павлусь за весь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому і слово важко вимовити».І на вечорниці йому йти не хотілося, і скарб шукати відмовився, бо звик лише їсти та спати. За це прозвали його Лежнем. Навіть грушу зірвати не міг: «Бісові груші, — пробубнить, — які спілі, і над самісінькою головою висять, і ні одна ж то не впаде у рот». А потрусити дерево — важко.У селі Павлуся вважали щасливим: нічого не робить, а все має. «Сказано: як кому Бог дасть щастя, то не треба йому й рідної матері, не треба і скарбу шукати, сам скарб його знайде». І хоча люди заздрили Павлусеві, жити так, як він, не хотіли. Думаю, що щасливим не був і Павлусь.
ответ: Кулішем
Объяснение: