Большая ошибка думать, что святые служат только своему личному Человек, эгоистически озабоченный своей души, очень далек и от Бога, и от святости. Чтобы стать подлинным христианином, надо, по евангельскому выражению, быть готовым "потерять душу" ради Христа. Христос пришел на землю ради людей, и потому подлинное христианство начинается только там, где есть служение людям.
Неодинаковы пути религиозного служения ближним. Для большинства из нас этот путь лежит в рамках обычной жизни: работа, семья, общественные обязанности. Идет по пути святости и рабочий, добросовестно делающий свое дело, и артист жить своим искусством, и милиционер, защищающий людей от преступников, и бывший преступник, решивший "завязать". Лишь в особых случаях христианское служение людям принимает особые религиозные формы: равноапостольные святые служили человечеству, проповедуя Христа, монахи-пустынники изыскивали борьбы с грехом и молились за весь мир┘
В Русской Православной Церкви 27 января - чествование святой равноапостольной Нины (ум. в 340 г.). С юности она отличалась глубокой и сильной христианской верой. Скорбя о пагубных для души заблуждениях язычников, Нина отправилась в языческую Грузию, где мудрой проповедью и совершавшимися по ее молитвам исцелениями многих обратила ко Христу. В числе обращенных оказались царь и придворные. Они были готовы утвердить христианство силой государственного принуждения, но Нина отвергла чуждый Христу путь насилия и продолжала действовать добрым примером и молитвой, приведя к христианству почти всех жителей страны.
Вторник, 30 января - память преподобного Антония Великого (ум. в 356 г.), одного из основателей христианского монашества. Церковное предание об Антонии и кожевнике рассказывает, как Антоний, достигнув больших духовных высот, был послан Богом из пустыни в город, чтобы поучиться примеру ремесленника-кожевника, чья святость оказалась еще выше. Смысл предания очевиден: чтобы достичь великой святости, не обязательно становиться монахом и уходить в пустыню.
Четверг, 1 февраля - память преподобного Макария Египетского (ум. в 391 г.), еще одного основателя монашества. Церковное предание рассказывает, что Макарий, размышляя над черепом языческого жреца, осознал необходимость молиться за всех: за живых и оставивших эту жизнь, за христиан и язычников. Готовы ли мы к такой молитве?
В пятницу, 2 февраля - праздник Сретения у христиан, живущих по современному календарю (у католиков западного обряда, во многих зарубежных приходах Московской Патриархии, у православных Греции, Румынии, Финляндии, Болгарии и др.). Праздник символизирует встречу и преемственность Ветхого и Нового Завета (славянское слово "сретение" означает "встреча").
кажуть, що поет формується у дитинстві. маленька тендітна дівчинка мріяла про надзвичайну дивну казку (вірш «мрії»). вік лицарства і шляхетних вчинків приваблював не одне покоління юних романтиків. однак у лесі українки своє бачення доби мужніх воїнів, лицарських турнірів: тільки дивно, що не принци. таємницею укриті. не вродливі королівни розум мій очарували. дівчинка гортала малюнки лицарських романів. її приваблювали не переможці лицарських поєдинків, котрі «промовляли люто “здайся! ”», а переможені. нехай вони і «розпростерті», до землі прибиті списом, але з уст зривається горда відповідь: «убий, не ! » маленька дівчинка леся вже тоді, в пору свого дитинства, поважала силу духу, справедливість. вона поважана тих, хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. можливо саме в них вона вчилася великої мужності. ця мужність знадобилася їй у житті, боротися з власною недугою та життєвими .
Любов'ю до України, незнищенною волею, шляхом до виборення свободи та відродження національної самосвідомості, викарбуваний кожен рядок неповторної поезії Тараса Григоровича Шевченка - людини, яка стала символом української нації. Творчість Великого Кобзаря - не просто згадка про тяжку боротьбу українського народу за незалежність та квітучість нашої держави - це те, що об'єднує кожного з нас і у сьогоденних реаліях. Важко пручатися, коли внутрішні чинники державності намагаються скорити волелюбну дисидентську натуру, рубаючи під корінь будь-які спроби звернути систему на свій лад. Та йому це вдалося, хоча і ціною власних поневірянь. "Свою Україну любіть. Любіть її… во врем'я люте, В остатню, тяжкую мінуту За неї Господа моліть." Так віддано зізнавитися у приналежостні та любові до рідної України могла лише людина, яка справді ладна покласти душу за свободу своїх побратимів, якою і залишився у віках володар українського духу. І справді, іноді, дивуєшся його стійкості та мужності, підкованій витривалим характером - нескорена особистість для якої штучно встановлені рамки матерії не були надто суттєвою перешкодою, аби протистояти тогочасним правилам співжиття соціальних класів. А більше дивує погляд на вийнятковість України, якою її бачив поет: "Нема на світі України, Немає другого Дніпра…" Те що відбувалось всередині країни, для Шевченка видавалось лише тимчасовою марою, яка з часом мала розвіятись, і на зміну її запанує довгоочікуване умиротворення: "І забудеться срамотня Давняя година, І оживе добра слава, Слава України, І світ ясний, невечерній Тихо засіяє…" У цих рядках явно прослідковується та невловима нить, крізь яку пророк намагається пов'язати нащадків надією на вільне від заборон життя з тими складними часами панщиними, які припали на його долю. Він щиро вірив у те, що український народ всеж-таки дещо більше ніж просто робоча сила, це справжня нація, яка здатна дати відсіч тим, хто вирішив зломити її єдинство: "Людей запрягають В тяжкі ярма. Орють лихо, Лихом засівають, А що вродить? побачите, Які будуть жнива!" Саме тому у своїй поезії борець за волю, звертав увагу на те, що справді українцям нічого боятися, адже правда на їхньому боці: "Борітеся – поборете, Вам бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая!" Тарас Григорович Шевченко - приклад людини, яка жила поза свого часу, справжній пророк, який бачив перспективи розвитку своєї Батьківщини і щиро вірив у їх реалізацію. Він, певно, один з небагатьох людей, якого можна вважати дійсно патріотом своєї рідної України. І нам, аби не спалюжити його надзусиль необхідно не забувати рідне коріння та виборювати свою вийнятковість у сучасному світі. Я упевнений, що саме це мав на увазі Великий Кобзар, пишучи: "Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. Й неситий не виоре На дні моря поле."
Оригінал тексту: https://wholie.today/patriotuchni-motuvu.php
Объяснение:
Удачі тобі ще в зошит переписувати