Дуже цікаве запитання, кого можна вважати справжнім другом? впродовж всьго життя ми контактуємо з величезною кількістю різних людей. кожен з них залишає свій слід в нашій долі. це може бути красивий спогад, від якого стає тепло на душі, або стійке враження від років проведених разом. хтось з цих людей здається ідеальним, рік за роком ми сумуємо за такими друзями, хоч і спілкувалися лише раз або двічі. інші люди викликають сумні спогади. таких ми називаємо товаришами по нещастю. зазвичай це людина, яка завжди уважно вислухає, і поділиться власними проблемами. але як відрізнити товариша, знайомого від справжніого друга? моя відповідь - ніяк. на мою думку, дружби не існує взагалі. це слово надто часто використовується. від частого використання слова знебарвлюються і втрачають сенс. існує безмежна довіра, терпіння, повага, тощо. адже коли ми сваримося з батьками, у нас не виникає думка про те, що треба шукати інших. і в дружбі має бути так само. друг це не просто людина з якою тобі приємно спілкуватися, це людина, чиї дивацтва ти готовий терпіти, і яка готова терпіти тебе. прикладом справжньої чоловічої дружби для мене стали стосунки Яви і Павлуші. їх спілкування не затьмарене заздрістю, пихою або зверхністю. вони гармонійно доповнюють одне одного. врівноважений і спокійний Павлуша і веселий непосидючий Ява. їх дитинство сповнене різноманітних пригод і вигадок. одне заради одного вони готові на все. коли Ява вирішує втекти з дому Павлуша як справжній друг до йому здійснити цей задум, разом вони блукають у кукурудзі, разом висліджують, як їм здавалося, шпигунів, разом чіпляють шкільний дзвоник на собаку, і разом несуть за це покарання. життя їхнє не затьмарене інтеренетом, і від того чудове. вони знахоять цікаві прогоди в усьму, що трапляється на шляху. вони можуть уявляти себе тореодорами, акторами, героями улюблених книг, шпигунами, слідчими, сваритись, навіть битись, підтримувати одне одного в скаладних життєвих ситуаціях і переживати разом найкраші моменти життя. саме таким я уявляю справжнього друга. людина, яка завжди поруч, в будь-якій ситуації. навіть після сварки. друг може не завжди вітатися, не телефонувати досить довгий час і не висилати вітальні листівки на свята. достатньо того, що в скрутну годину він буде поруч.
Зображуючи цю «війну», прозаїк раз по раз прибігає до гумору ситуацій, в яких невідповідність, контраст форми і змісту, дій і обставин, просто-таки разючі. комічні ефекти також забезпечуються в повісті іронією і сарказмом. часто наповнені іронією репліки кайдашихи, особливо адресовані невісткам : «лаврин! постав своїй дружині під ноги стільчик, бачиш, не дістане руками і до половини діжі». їдка іронія звучить буквально в наступній репліці кайдашихи : «лаврин! витри дружині піт з лоба, а то ще в діжу копне», а далі звернення до сина звучить вже саркастично: «лаврин, утри лише ніс своїй дружині. он, бачиш, дядьки з носа ». рябіють сторінки повести і пониженою лексикою, особливо в порівняннях: кайдашиха стала смішною, як безрога корова; зацвіла сеном, як вівця реп'яхами; ходить так легко, ніби в ступі горох товче; у химки ока, як у сови, а як ходить, то ніби решетом горох гострить. комічний ефект автор досягає, використовуючи мовну нісенітницю баби палажки : «сарандара, марандара, аспіда згас, василіска попер! амінь біжить, амінь кричить, аминя наздоганяє»! . зверніть увагу, герої повести майже ніколи не сміються, сміється читач, але в тому-то і суть, що коли відлунає сміх, на дні душі залишається печаль. «сміх із сльозами» є однією з рис української літератури - це відмічав і сам і. нечуй-левицкий. сумно сміявся і українець н. гоголь. про «кайдашевой сім'ї» можна сказати так само: це повість, в якій крізь сміх пробиваються сльози…
