Объяснение:Співучий наш народ український! Співали, ідучи в поле до роботи й поверталися зморені, також із піснею. Співали на відпочинку. І пісень же тих було складено! Про запорізьке козацтво, про звитяжних отаманів, жартівливих і трагічних, про кохання й зраду. З пісень ми дізнаємося про минуле нашого краю, про біль та сподівання народу, про його надії. Всі ці пісні є народними, до нас не дійшли відомості про їх авторів. Та збереглися в народі перекази про надзвичайну дівчину – Марусю Чурай, автора наших знаменитих пісень.
Народилася Маруся Чурай близько 1625 року в козацькій сім’ї. Батько, Гордій Чурай, героїчно загинув, коли кинувся на до Богдану Хмельницькому. Дівчина залишилася з матір’ю Горпиною. В місті Полтава зростала Маруся і розвивався її пісенний талант й набирався сили чудовий голос.
Бубновский: "Устал повторять! Если начали ныть колени и тазобедренный суставы, уберите из рациона..."
Мясников: Я уже устал повторять! Если болит колено или сустав убери из пищи...
Маруся пристрасно покохала козака Грицька. Він брав участь у національно-визвольній війні проти панування поляків. Маруся сумувала за парубком і написала пісню «Засвіт встали козаченьки”. Свою тривогу за долю Грицька дівчина вилила в пісні «Віють вітри, віють буйні». Коли козак повернувся з війни, то зрадив кохання, знайшовши собі багатійку.
Палкій Марусиній душі неможливо було змиритися зі зрадою, з втратою коханого, пробачити нанесену смертельну рану. Весь біль зрадженої душі вилився в пісні «Ой не ходи, Грицю». В ній відкрилася страшна помста, яку нібито скоїла Маруся.
Ліна Костенко в своєму віршованому романі «Маруся Чурай» виклала свій погляд на події. Вона вважає, що Маруся хотіла отруїтися сама, а Грицько випив чи то випадково, чи з жалю, що Маруся не хотіла йому пробачити.
До особистості Марусі Чурай зверталися й інші українські митці слова – Левко Боровицький, Ольга Кобилянська, Степан Руданський та інші.
Життя Марусі Чурай було коротким. За звинуваченням в отруєнні козака, Марусю засудили до страти. Закоханий в неї Іван Іскра добився гетьманського наказу на її помилування в пам’ять батькових заслуг. Проте довго Маруся не прожила. Розкаюючись в злочині, поетеса померла.
Врачи в шоке! Хрящи восстанавливаются, а боль уходит если на ночь приложить обычный советский...
Пугачева: "Галкин бросил меня, как только мне удалили папилломы и извлекли 17-метровую..."
Нам в спадщину дісталися Марусині пісні, в яких втілена душа її, закохана й пристрасна, сповнена любові.
Маруся Чурай і її пісні прекрасні, як і легенди про дівчину. Вони невмирущі, і в двадцять першому сторіччі лунають пісні Марусині, й переживають дівчатка трагічну Марусину любов, співчуваючи її.
Т. Г.Шевченко з’явився у моєму житті, коли я була маленькою. Читала твори великого поета – і все більше переконувалася, що Тарас Григорович Шевченко – незвичайна людина. Його талант, любов до рідного краю, вболівання за долю українського народу, ненависть до гноблення тривожили мою душу. Т. Шевченко став для мене духовним наставником. Я захоплююся його „Кобзарем”, який відкрив переді мною картини минулого кріпацького життя, викликав сльози співчуття. Саме завдяки цій книжці я зрозуміла трагедію українського народу з його вічним прагненням до свободи.
Твори поета легко зрозуміти, бо в кожному можна відчути часточку Кобзаревої душі. Затамувавши подих, читала баладу „Причинна”, уявляла, як „ реве та стогне Дніпр широкий…”, місячну буряну ніч, чула крики сичів і бачила змучену чеканнями дівчину. Вона згубила найдорожче у своєму житті – коханого і тепер страждає, втративши сенс життя. Героїня постає перед нами безсилою, тендітною, ніжною істотою, яка залишається одна у всьому світі наодинці зі своїм горем та переживаннями. Уже в цій баладі відчувається фольклорний тип мислення Шевченка, тісний зв'язок з народом. Збурений Дніпро – то символ боротьби поневоленої української нації за свою свободу, символ України. Композитором Данилом Крижанівським створена пісня „Реве та стогне Дніпр широкий…”, яка стала одним із національних гімнів України.
Справжнім шедевром лірики поета справедливо вважають вірш „Садок вишневий коло хати”, який з’явився як результат ностальгії Т.Шевченка за рідним краєм, земляками, піснями. Автор змальовує вимріяну ним гармонію краси і природи, людини і мистецтва, радості життя у взаємній любові. Вишня і соловейко як уособлення української садиби, сім’ї, кохання зачаровує читача. Відчувається непідкупна любов Т.Шевченка до сільської хати, яка є одвічним оберегом великої української родини.
Переливи різних душевних станів, настроїв, думок Т.Шевченко втілив у циклі віршів „У казематі”. Він був створений Т.Г.Шевченком, коли той сидів у Петербурзі в казематі під час слідства над учасниками Кирило-Мефодіївського братства. Тарас Шевченко пише тринадцять нових поезій, відомих під загальною назвою „У казематі”. Зокрема, елегію „Мені однаково чи буду”, пейзаж „Садок вишневий коло хати”, „Ой три шляхи широкії”.
Центральним у циклі є вірш „Мені однаково чи буду”. Він вважається одним із художньо найдовершеніших віршів Т.Г.Шевченка із циклу „У казематі”. Це – присяга на вірність Батьківщині. Читаючи рядки цього твору, я уявляю змарнілого, виснаженого чоловіка, який витерпівши багато страшних мук, просить лише щастя для своєї країни.
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
ЇЇ, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені…
Ці рядки характеризують героя як патріота і захисника своєї держави.
Т. Г.Шевченка вабила козацька минувшина. Він захоплювався морськими походами козаків на легкокрилих чайках („Іван Підкова”, „Тарасова ніч”). Окрім ліричних віршів, Т. Шевченко писав поеми. „Тарасова ніч” – перший героїко-історичний твір Т.Шевченка. Спираючись, передусім, на народні перекази та пісні, Т.Г.Шевченко створив художні образи історичних та вигаданих діячів тієї доби. Тарасова ніч – народна назва реальної історичної події: перемоги козаків-повстанців під проводом Тараса Федоровича (Трясила) над військом С.Конецьпольського. Саме ці події втілені у поемі Т.Шевченка. Ще в дитинстві він захоплювався розповідями свого діда Івана про козаччину та гайдамаків. Маючи феноменальну пам'ять, Тарас, почуте від діда, відтворив у своїх поемах, зокрема у поемі „Гайдамаки”.
Творчість Тараса Шевченка не обмежувалася лише поетичною діяльністю. Він був одним із переспівувачів „Плачу Ярославни” зі „Слова про похід Ігорів”. У своїх творах поет використовував сатиру та іронію, висміюючи самодержавну політику царя та продажність і корисливість царського оточення.
Поетичний світ Т.Г.Шевченка тісно пов’язаний із його власним життям. Він на собі відчув кріпацьку недолю, витерпів усі тяжкі приниження, протистояв заборонам писати. Його твори містять вічний заклик до боротьби. Поезії Т.Г.Шевченка пройняті жалем, а мрії, почуття й думки – непідробні. Витвори пера багаті на художні образи, вирізняються довершеністю форми, цікавим змістом.
Для мене Т.Г.Шевченко – вірний син України, велетень духу, геній українського слова, багатогранна особистість і звичайна людина, яка любила, страждала, співчувала і ненавиділа. І сьогодні для мене слово Т.Г.Шевченка – джерело натхнення, духовна основа мого життя. Йому, славному поету, я присвячую свій вірш:
І витікають з-під пера рядки.
Не писар він і не творець історій.
Працює сам. Навіщо їм дует?
Лиш вічне слово – сильна його зброя.
Не воїн – він нескорений поет.
Объяснение:
Neznayu