Енеїда" І. П. Котляревського з'явилася в той час, коли на українських територіях царської Росії розформовувалися козацькі слобідські полки, нищилися рештки автономії після зруйнування Катериною II Запорозької Січі. У дискусіях про український народ переважала шовіністична імперська думка про те, що немає такого народу, що це лише плем'я без своєї мови й традицій. Відсутність державного захисту, соціальний і національний гніт гальмували духовний розвиток народу. Але художня література живилася соками народної мудрості, гумору і пісні.
Саме І. П. Котляревський в 1798 р., коли вийшли з друку три перші частини "Енеїди", засвідчив існування українського народу як фізичної і духовної реальності.
Запозичивши у Вергілія тему про пригоди Енея (сина богині Венери) та його ватаги, автор увів нас у чудовий світ української мови, у світ життя українського народу. Твір наскрізь пройнятий національним духом і колоритом. Весь сюжет побудований на розповіді про подорож Енея та троянців до землі, де буде засновано нове царство. І ось уже з перших рядків твору ми потрапляємо в дивосвіт українського життя й національного характеру:
Еней був парубок моторний
І хлопець хоч куди козак.
Удавсь на всеє зле проворний
Завзятіший од всіх бурлак.
Перед нами розгортаються дві сюжетні лінії: життя богів та пригоди троянців, що викликають добрий сміх, захоплення, бо перед собою ми побачили українських козаків, які можуть бути і відчайдушними гуляками (в гостях у Дідони), і справжніми героями (у війні з рутульцями). Письменник змальовує їх із добродушним гумором. Перед нами постають життєрадісні, безжурні вояки, які здатні і добре погуляти, і винести на своїх плечах найбільший тягар захисту батьківщини. Ми побачили зразки кращого, що є серед козаків: бойове товариство, побратимство, вірність громадянському обов'язку, дружбі. В образах троянців автор розкриває духовну велич народу, його моральну перевагу над привілейованими верствами суспільства.
Важко описати що таке щастя взагалі. І також важко визначити, яку людину можна вважати по-справжньому щасливою. Щастя це, напевне, той стан душі коли навкруги світ в найяскравіших кольорах і посмішка не зникає з обличча. Але існує багато питань. Чи завжди щастя це гроші? Чи завжди щастя це душевна втіха?Я вважаю, що та людина щаслива, яка знайшла для себе золоту середину, коли матеріальне урівноважене з духовним. Як що до мене, то я - щаслива людина. Я почуваю себе саме так коли я дарую щось гарне близьким і вони тішаться, коли я даю слухати комусь музику або показую фото, яке мені подобається, і людині воно теж справді подобається, коли спрацьовує закон подвійних випадків (бо я в нього вірю), коли немаю ніяких сумнівів, коли в мене купа цікавих ідей, а саме головне коли я починаю щось дуже сильно хотіти і мрія неодмінно збувається. Тож по-справжньому щасливі люди ті, чиї мрії здійсенюються.
У 1899 році у Львовевыходит друга поетична книжка Лесі Українки «Думи і мрії». Її відкрила поема «Давня казка», в якій пристрасно прозвучала тема покликання поета, його обов'язку перед народом. Описуючи зовнішність головного героя поеми, Леся Украинкаподчеркивает, що він був самим звичайним людиною. Але справжня краса людини не в зовнішніх ознаках, а в її духовних якостях. Леся Українка в авторських характеристиках оспівує талант свого героя: його поезія була «і дзвінкою, і гучною, бо розходилась по світу стоголосым луною». За цю невелику здатність створювати вірші, у яких можна знайти і розвагу, і пораду, співця дуже любили люди, особливо молодь. Спочатку, у юності, він славив красу природи, красу вільної людської думки, чистих почуттів дружби і любові. На крилах мыслипоэт часто поринав «в таємні небесні світи». Найважливішим для співака було відчувати свою внутрішню свободу. Зустрівшись на лісовій стежці з лицарем Бертольдом, поет говорить йому: Бачиш ти - оця діброва, Поле, небо, син море Це моє багатство - господарство і розкішне, і просторе. Але не здатний Бертольд зрозуміти цих слів, бо для нього «таємний світ небесний» нічого не вартий у порівнянні з красивим замком або з графством. Лицар дивується, коли бачить великий вплив слова поета на молодь, він навіть вбачає в цьому якесь чаклунство. Минув час, і Бертольд відправляється в походи завойовувати чужі міста. Його військо супроводжує пісня про рідний край, який завжди в серці, якого ще більше безкорисливо любити вчить нас далека розлука. З уявною зв'язком з рідним краєм воїни сміливо йдуть на приступ замків і фортець. Щасливий і сп'янілий від перемог, лицар не чує тих пісень, думаючи про власну перемогу. І коли щастя відвернулося від нього і у війську почалися чвари та незгоди, Бертольда рятує глузлива пісня військових співаків про недбале воїна, який повертався додому живий і неушкоджений, так як мав у вигляді талісмана мудре пропозицію: «Удирай, поки здоровий!» Ця пісня повернула їм відвагу, а з нею і перемогу в бою. Перемогла не відвага Бертольда, перемогло слово поета з дивною, ніби, справді, ворожою силою. Отже своїм воєнним щастям вельможа зобов'язаний поетові.Коли Бертольд пропонує художнику високу, на думку пана, честь - стати придворним поетом, жити у нього в замку, бути в пошані, добробут і славу, поет з посмішкою на вустах відкидає це за Золотих не хочу лаврів, З ними щастя не здобуду. Якщо ними увенчаюсь, То поетом вже не буду. Так вирішує Леся Українка питання про незалежність мистецтва від золотого мішка, про свободу творчості художника, який повинен виражати думи і прагнення рідного народу, підтримати його в боротьбі за волю і щастя.
Енеїда" І. П. Котляревського з'явилася в той час, коли на українських територіях царської Росії розформовувалися козацькі слобідські полки, нищилися рештки автономії після зруйнування Катериною II Запорозької Січі. У дискусіях про український народ переважала шовіністична імперська думка про те, що немає такого народу, що це лише плем'я без своєї мови й традицій. Відсутність державного захисту, соціальний і національний гніт гальмували духовний розвиток народу. Але художня література живилася соками народної мудрості, гумору і пісні.
Саме І. П. Котляревський в 1798 р., коли вийшли з друку три перші частини "Енеїди", засвідчив існування українського народу як фізичної і духовної реальності.
Запозичивши у Вергілія тему про пригоди Енея (сина богині Венери) та його ватаги, автор увів нас у чудовий світ української мови, у світ життя українського народу. Твір наскрізь пройнятий національним духом і колоритом. Весь сюжет побудований на розповіді про подорож Енея та троянців до землі, де буде засновано нове царство. І ось уже з перших рядків твору ми потрапляємо в дивосвіт українського життя й національного характеру:
Еней був парубок моторний
І хлопець хоч куди козак.
Удавсь на всеє зле проворний
Завзятіший од всіх бурлак.
Перед нами розгортаються дві сюжетні лінії: життя богів та пригоди троянців, що викликають добрий сміх, захоплення, бо перед собою ми побачили українських козаків, які можуть бути і відчайдушними гуляками (в гостях у Дідони), і справжніми героями (у війні з рутульцями). Письменник змальовує їх із добродушним гумором. Перед нами постають життєрадісні, безжурні вояки, які здатні і добре погуляти, і винести на своїх плечах найбільший тягар захисту батьківщини. Ми побачили зразки кращого, що є серед козаків: бойове товариство, побратимство, вірність громадянському обов'язку, дружбі. В образах троянців автор розкриває духовну велич народу, його моральну перевагу над привілейованими верствами суспільства.