Дмитро омельчук і сергій стеценко — звичайні школярі-шестикласники. сергія і митька — друзів-шестикласників поєднує вік, інтереси, поведінка, риси характеру. хлопці — справжні любителі природа, великодушні, дотепні, кмітливі, працьовиті, наполегливі. а найголовніше — вони вміють дружити, турбуватися один про одного, швидко вирішувати конфліктні ситуації. друзі на літні канікули відправились в село до бабусі. у селі друзі одразу ж знайшли озеро серед лісу, відновили чийсь курінь і весь час проводили там. крім них, до озера приїжджав на велосипеді ще один міський гість — чотирнадцятилітній васько. він розповів шестикласникам, що в озері живе якесь чудовисько. хлопці вирішили вистежити ящера, адже чітко бачили величезні сліди на прибережному піску, вночі чули страшний рев і спостерігали, як булькає вода у глибокому місці. намагаючись спіймати чудовисько і прославитися, митько і сергійко робили пастки, засідки, по черзі чатували вночі. цілий місяць хлопчики читали книжки про геологічні періоди на землі і про тварин, які колись населяли нашу планету. як виявилося потім, ніякого митькозавра не існувало, а над друзями васько. та митько і сергійко не образилися, адже за цей місяць вони пережили безліч таємничих і веселих пригод, до того ж перечитали багато книжок з біології.
Вы будете смеяться, но всё что связано с Тарасом Шевченко и его «Кобзарём» напрямую связано с одним из методов захвата власти в чужой стране. Я подробно покажу это ниже мне в этом простой и логичный анализ прижизненных и последующих изданий его произведений.Что то странное творится и с «Кобзарём» и с его автором.При жизни Т. Г. Шевченко было несколько изданий «Кобзаря»:— первое, в 1840 году в Санкт-Петербурге, книга насчитывала всего 20 страниц;— второе издание было в 1844 году вместе с поэмой «Гайдамаки», под общим названием «Чигиринский кобзарь», и появилось исключительно потому, что сама по себе поэма «Гайдамаки» изданная в 1841-1842 году, почти не продавалась, а с 1844 года шла в «нагрузку» ко второму изданию «Кобзаря»;— третье издание было уже в 1860 году, уже после возвращения Шевченко из москалей (из солдат), обратно в Питер.Но вот что интересно, ни одно прижизненное издание «Кобзаря» простому человеку посмотреть нереально! Даже фотокопии нормальной нет, что бы можно было посмотреть на каком же всё таки языке писал свои вирши нынешний «классик украинской литературы». Я даже больше скажу, даже посмертные издания «Кобзаря» практически отсутствуют до советского времени, а те что есть – почему то были составлены, отредактированы и переведены (!) во Львове (в то время Львов это не Россия, не Украина, а Австро-Венгрия!)!Хотя прямо о переводе трудов Шевченко не написано, а написано «выверено» по, внимание (!) «оригинальным рукописям Шевченко»!
