В спекотний день, в гаю тiнистiм
Вовцюра зморений лежав
Прикривши пузо своє листям
Про щось собi вiн мiркував
-«Чiтал я, каже, у газетi
(Газети ж бо у нас не вруть)
Шо будто где-то там на свєтє
Вегетарьянцями живуть».
Мiркує далi : «Бач, як добре
З усими в мирi й дружбi жить,
Щоб i любов була як море,
Щоб брагу навiть з зайцем пить»
Так мiркував вовцюра добрий,
Вегетарьянцем стать хотiв
А а потiм зайця в лiсi з'їв.
Мораль цієї байки є такою
Хоч так крути її, хоч сяк
Всі добрі помисли з тобою
Поки немає голоду ознак.
Іван Карпенко-Карий — український письменник, драматург, актор, режисер, брат Миколи Садовського та Панаса Саксаганського. На його честь названо Київський національний університет театру, кіно і телебачення.
Справжнє ім’я — Іван Карпович Тобілевич (псевдонім Карпенко-Карий поєднує в собі ім’я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого — героя п’єси Тараса Шевченка «Назар Стодоля»).
Іван Карпович Тобілевич народився 29 вересня 1845 р. у слободі Арсенівка на Херсонщині (тепер Новомиргородський район Кіровоградської області) у родині зубожілого дрібного шляхтича, управителя поміщицького маєтку. Навчався в Бобринецькому повітовому училищі, яке закінчив у 1859 р. Відтоді майже двадцять років служив канцеляристом. З початку 60-х років брав активну участь в українському театральномузичному житті. Протягом тривалого часу входив до різних театральних труп, на основі яких склався так званий театр корифеїв. Один із засновників цього театру. З театром корифеїв також пов’язані імена Марії Заньковецької, Панаса Саксаганського. Скрізь, де українські актори давали вистави, вони мали незмінний успіх.
У 1900-1904 рр. Іван Карпович Тобілевич створив власну трупу. Виконував переважно комедійні акторські ролі.
1907 р. Миколі Карповичу Садовському вдалося відкрити в Києві постійний Український театр. Заслуга швидкого розвитку театру належить видатній родині Тобілевичів, члени якої виступали під сценічними псевдонімами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Кожен з них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і режисером.
І. Карпенко-Карий — автор багатьох п’єс. Справжню популярність йому принесли комедійні твори «Мартин Боруля» (1886 р.), «Сто тисяч» (1889 р.), «Хазяїн» (1900 р.). У них автор виступив проникливим гачем життєвих процесів, що зумовлювали суттєві зміни в українському суспільстві. Драматург звернув увагу на викривлення селянської психології, спричинені маніакальною жагою збагачення. Моральна деградація, руйнування родинних і людських взаємин, самодурство й тупе чванство — такі негативні риси побачив Карпенко-Карий в українському селянському середовищі.
І. Карпенкові-Карому належить кілька п’єс на історичні теми. Серед них певний інтерес становить трагедія «Сава Чалий» — не перша в українському письменстві драматургічна обробка відомої народної пісні. На драматургічній практиці Карпенка-Карого суттєво позначився його власний театральний, передусім акторський досвід, що диктував пошук тих сценічних засобів, які б сприяли формуванню масового українського глядача.
Помер Іван Карпенко-Карий 15 вересня 1907 р. у Берліні, похований на хуторі Надія.
До 175-річчя від дня народження Івана Карпенка-Карого в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено віртуальну книжкову виставку. До уваги користувачів пропонуються добірки творів Івана Карпенка-Карого, книжки й статті про його життя і творчість та інша література про нього.
На виставці представлено документи з фондів НБУ імені Ярослава Мудрого та інтернет ресурси. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.
Объяснение: