Окраса української літератури – повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». У творі письменник створив образи людей, які є справжніми дітьми природи. Вони єдині зі світом гір, полонин, лісу, який оточує їх.
Історія обертається навколо хлопця та дівчини. Обидва вони гуцули. Родини Марічки Гутенюк та Іванка Палійчука люто ворогують між собою, намагаючись знищити чоловіків ворожого роду. Але Іван та Марічка покохали один одного ще дітьми. Вони наче первісні люди, адже ворожість у суспільстві не знищила їхніх природних почуттів. Кохання – це справді природне почуття, а ненависть – ні, її нав’язують людям інші люди. Автор повісті дає нам це зрозуміти.
Марічка - поетична дівчина, знає секрети навколишньої природи, ворожіння. Вона складає співанки, які з’являються «ніби самі по собі». Вона настільки чиста, що вміє відповісти добром на зло. Ще в дитинстві вона назавжди привернула серце Іванка до себе, пригостивши його цукеркою у відповідь на спробу побити її.
Іван – це також людина в природному стані. Він прекрасний господар, «ґазда». Іван знає прадавню мудрість про те, як треба доглядати за худобою, як зберегти овечок від злих духів. Для нього видається цілком природним, що сусідка Химка є відьмою і може обертатися у жабу та білу собаку. А в лісі, звісно, бродить чугайстир та полює на нявок.
Іван тонко відчуває природу навкруги себе. Мабуть тому він не тільки добрий господар, але й грає на флоярі. Він здатен на велике почуття і в кінці віддає життя за мрію. Не може жити без радості та кохання.
Є ще два цікаві образи в творі – мольфара Юри та ґаздині Івана Палагни. Але їхнє кохання інше: в ньому проглядає хижість та хіть. Своєю силою керувати природними стихіями Юра причарував горду та холодну Палагну. Їхнє кохання неначе стихійне лихо: розбиває життя людей навколо. І тому воно протиставляється глибокому, ніжному коханню добрих людей - Івана та Марічки.
Саме тема про кохання найчастіше виринає у творчих роботах А.І. Купріна. Автор намагається створити істинно чисту і справжню любов, яка не схильна до впливу брудного суспільства, яка зберегла всі моральні цінності та внутрішні якості справжньої людини.
Саме образ Олесі стає своєрідним ідеалом. Автор описує її поліською чаклункою, яка живе далеко від міста та цивілізації. У ній збереглася та чистота і людяність, яка спочатку властива будь-якій людині.
Любовні стосунки, які будує дівчина, автор хоче наділити не просто звичайними, а високими почуттями. Відносини головних героїв зазнають перешкод. Купрін не хоче робити їх безхмарними та легкими.
Коханий Олесі – Іван Тимофійович, спочатку був досить замкнутим у своєму особистому світі. Але почуття, що спалахнули, змушують його змінюватися. Він розуміє, що бажання бути з іншою людиною стає в ньому все сильнішим і сильнішим.