Як тільки перші весняні промені пробіглися по землі, у лісі відкрила очі квіточка. Солодко потягнувшись, вона озирнулася навколо. Бр-р-р, - здивувалася, побачивши чорну землю, самотні стовбури дерев і сиве небо. Чому все таке сумне? – запитала сама себе. І набравши у стебельце побільше повітря, гукнула:- Агов! Є хтось? Відізвіться!У відповідь тиша...- Аго-о-ов!..- Тут я, - почувся поряд голос.- Ой, - від несподіванки квіточка аж підстрибнула.А на неї усміхаючись дивилася білосніжна красуня. Витончені лінії пелюсток, тоненьке стебельце і неймовірно сонячна посмішка. - Ти хто? – замилувалася квіточка.- Я твоя сестричка, - відповіла та.Але помітивши, що квіточка геть розгубилася, пояснила:- Ми з тобою проліски. Ми діти весни. Ми першими серед усіх квітів сповіщаємо про те, що зима позаду.- І я теж така гарна?- Звісно. Ось поглянь, - і білосніжка показала сестричці у дзеркальце води. А звідти дивилося два гарних личка. - Та ми ж близнючки! – заплескала листочками квіточка.- Еге-ж! Ми схожі. І нас дуже багато. Озирнися лишень навколо.А у весняному повітрі вже звучала пісня: Ми весняні діточки,Білосніжні квіточки.Землю прикрашаємо,Килимом встеляємо.Про весну віщуємо,Радість всім даруємо.Так сотні молочно-білих пролісків будили своїм співом природу. Вступала у свої права весна.
Іван Франко у своєму творі описує останній період життя Івана Вишенського. Головний герой був письменником, любив подорожувати. Події відбуваються на горі Афон, де чудові краєвиди і прекрасна природа. Він вирішує до кінця своїх днів жити у самотній печері.Цей крок являється несподіваним для всіх і самого Вишенського! Під час перебування у ній, в його душі панує мир і спокій. В цій ідилії дідусь роздумує про віру і Бога з яким він прагнув зустрітися.Кожен день старець молиться, тим самим себе заспокоюючи. Коли до печери вітром принесло вишневий цвіт, то у його душі прокинулися спогади про рідну землю, але він остаточно вирішує що він схимник. І навіть коли старець прочитав листа, глибоко розгубився: чи змінити своє рішення, чи ні? Дідусь вирішує залишитися у печері заради ж самого себе. Хоча Вишенський прекрасно розуміє, що він неодмінно потрібний козацькій баркі. У фіналі твору, старець помирає, але він залишається патріотом, тому що йшов він за своїм голосом сумління і не зрікся свого бажання!
